Центр исследования компьютерной преступности

home контакты

Кримінально-правова характеристика „комп’ютерних злочинів” за кримінальним правом та законодавством України

Дата: 15.12.2004
Источник: www.crime-research.ru
Автор: Тетяна Севастьянова


staff/Sevast.jpg Проблема комп’ютерної злочинності набирає оберти як в Україні, так і на міжнародному рівні. Правоохоронні органи стикаються з великим обсягом проблем, які носять більше технічний та процесуальний характер. Однією з правових проблем є правильна кваліфікація злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Взагалі, кваліфікація злочину є найскладнішим завданням у правозастосуванні. У кримінальному праві кваліфікація злочину – це реалізація кримінального закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми [1].
Для правильної кваліфікації “комп’ютерних злочинів” треба, перш за все, правильно визначати об’єктивні та суб’єктивні ознаки видів злочинів, що характеризуються. З цією метою вірним є рішення звернутися до теорії кримінального права.

Об’єктом протиправного посягання взагалі є суспільні відносини, які є певними зв’язками між людьми (суб’єктами відносин), що складаються в процесі їх спільної матеріальної та духовної діяльності на засадах певного способу виробництва та специфіки, що проявляється на кожному ступені природничо-історичного розвитку суспільства [2].

Аналіз кримінального законодавства дозволяє зробити висновок, що законодавець бере під охорону тільки найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів держави та суспільства суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть заподіяти значної шкоди [3].

Об’єкт злочину значною мірою характеризує його соціально-політичний зміст, ступінь суспільної небезпеки, від властивостей об’єкта також нерідко залежить характер наслідків злочинного діяння [4].

Щодо класифікації об’єктів злочину, то в даному випадку існує декілька точок зору. Наприклад, А.А. Піонтковський виділяє два види об’єктів :
1. Родовий – як визначена категорія суспільних відносин, за винятком тих злочинів, які об’єднуються по посяганню на суб’єкта суспільних відносин – злочинів проти особи.
2. Безпосередній – визначає специфічні особливості окремих злочинів [5].

В.Я. Тацій, М.А. Гельфер виділяють 3 види об’єктів:
1. Загальний – об’єкт, на який посягає кожен злочин, сукупність суспільних відносин, що охороняються нормами кримінального законодавства.
2. Родовий (спеціальний) – об’єднує групу однорідних взаємопов’язаних між собою суспільних відносин, що охороняються нормами кримінального права.
3. Безпосередній – найбільш повно визначає сутність злочину, його специфічні ознаки й тому приймається за основу при класифікації окремих злочинів [6].

В.Я. Тацій, В.Б. Харченко та більшість фахівців, також, виділяють три види об’єктів, але безпосередній об’єкт, на їх думку, можна, в свою чергу, розбити на три види:
1. Основний безпосередній об’єкт – найважливіші суспільні відносини, що охороняються кримінально-правовою нормою, благо, цінність, яким заподіюється шкода, або які ставляться в небезпеку заподіяння шкоди при вчиненні злочину.
2. Додатковий безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, благо, цінність, яким шкода завжди заподіюється попутно із основним об’єктом при вчиненні злочину.
3. Факультативний безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, благо, цінність, яким при вчиненні злочину шкода може бути заподіяна не завжди [7].

М.Й.Коржанський, вважаючи існуючу класифікацію правильною, також вважає, що безпосередній об’єкт потребує уточнення та доповнення. Він вважає, що об’єкт посягання, що є безпосереднім в загальноприйнятій класифікації, в дійсності є видовим. Видовий об’єкт це об’єкт, на який посягає злочин даного виду. Безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, тобто, об’єкт, який зазнав змін від окремого конкретного злочину або який поставлено в умови реальної небезпеки. На відміну від загального, родового та видового об’єктів, яким шкода безпосередньо злочином не заподіюється, шкода злочином завжди заподіюється безпосередньому об’єкту. Видовий, родовий та загальний об’єкти страждають тільки в тій частині, в якій шкода заподіюється безпосередньому об’єкту [8]. Таким чином, класифікація об’єктів «за вертикаллю» за М.Й.Коржанським має чотири ланки. Але, крім класифікації за вертикаллю, існує класифікація об’єктів «за горизонталлю». Сутність цього виду полягає у відокремленні загального, додаткового та факультативного об’єктів[9].

З наведеної класифікації об’єктів злочину, значну роль у визначенні ступеня та характеру суспільної небезпеки “комп’ютерних злочинів” відіграє родовий об’єкт.

У сучасній літературі під суспільною небезпекою розуміють об’єктивну властивість діяння, що тягне негативні зміни в соціальній дійсності, порушують упорядкованість системи суспільних відносин. Специфіка суспільної небезпеки злочинів виражається в її характері та ступені, які є кількісними та якісними характеристиками всіх злочинів [10]. Характер суспільної небезпеки дозволяє виділити злочин в силу лише йому притаманних об’єктивних та суб’єктивних ознак, які висвітлюють важливість суспільних відносин, на які спрямовано злочин, зовнішню форму діяння, що наносить шкоду цим відносинам.

Ступінь суспільної небезпеки є кількісною її властивістю, яка дозволяє аналізувати злочин з точки зору його об’єктивних та суб’єктивних ознак. Ступінь суспільної небезпеки виражає зовнішнє вираження злочину, ступінь розвитку його властивостей: цінність об’єкта, розмір шкоди, ступінь вини і т. ін.

Сутність самого права, як регулятора суспільних відносин говорить про те, що воно може застосовуватися лише відносно суспільно важливих, значущих явищ. Якими б дрібними ці явища не здавалися на перший погляд, якщо вони регулюються правом, то їх вчинення становить для суспільства і держави певну небезпеку. Якщо якесь явище є суспільно-небезпечним для суспільства, воно також суспільно-небезпечне для держави і навпаки. Оскільки природа правопорушень, за суттю одна, тобто, це – діяння, що порушують норми права, то всі порушення являють собою суспільну небезпеку. Те, що ті чи інші відносини регулюються різними нормами права, значення не має, оскільки в основу розмежування регулювання різними галузями права можуть бути покладені різні властивості предмета регулювання, крім суспільної небезпеки.

Властивості об’єкта посягання дозволяють з’ясувати зміст і ознаки інших елементів складу злочину, а також, показують, які способи посягання на них найбільш небезпечні, а які небезпеки не складають. Таким чином, об’єкт посягання має велике значення при визначенні того, чи є діяння злочином. У даному випадку виникає питання: в чому полягає сутність суспільної небезпеки “комп’ютерних злочинів”?

Л.Вішкі дає наступну класифікацію поглядів на сутність суспільної небезпеки:
1. Суспільна небезпека - це об’єктивна категорія, її ступінь залежить виключно від ступеня порушення або загрози порушення об’єкта посягання. Тобто, суспільна небезпека діяння залежить лише від елементів зовнішнього середовища.
2. Суспільну небезпеку утворюють як об’єктивні, так і суб’єктивні компоненти злочинного діяння, оскільки в реальності відокремлювати їх один від одного не можна.
3. Суспільна небезпека, в основному, визначається об’єктивними моментами, але окреме значення мають елементи, які безпосередньо пов’язані з суб’єктом злочину – мотиви, емоційна сторона поведінки, дані, що характеризують особистість.

Поняття суспільної небезпеки відмінне в загально-філософському та кримінально-правовому значенні. У першому випадку в поняття суспільної небезпеки повинні включатися об’єктивні та суб’єктивні компоненти, а в другому – тільки об’єктивні, бо саме вони покладені в основу протиправності, як юридичного виразу суспільної небезпеки [11]. Ці концепції, мабуть, хоч і не в “чистому виді”, але існують в теорії кримінального права. Таким чином, основу суспільної небезпеки “комп’ютерних злочинів” визначають об’єктивні ознаки, що характеризують діяння суб’єкта, які призвели до заподіяння шкоди або до можливості такого заподіяння.

Без визнання суспільних відносин об’єктом злочину, неможливо пояснити суспільну небезпеку діяння. Об’єкт злочину – це мішень, по якій б’є злочин. Такою мішенню є суспільні відносини. Там, де немає посягання на суспільні відносини, де шляхом зміни суспільних відносин не завдається соціальна шкода, немає злочину [12]. Об’єкт посягання обумовлює не тільки виникнення кримінально-правової заборони, а й його юридичну структуру, межі й об’єм, коло заборонених дій, а також, ознаки складу злочину.

Якщо законодавець встановлює чітку систему об’єктів, посягання на які є злочинними, треба відмітити, що всі інші відносини об’єктами злочинів не є, а якщо ці відносини і охороняються законом, то не кримінальним.

Таким чином, коли правопорушник посягає на об’єкти, які охороняються нормами кримінального права, він вчиняє злочин, а якщо на будь-які об’єкти, які нормами кримінального права не охороняються – він може вчиняти будь-яке правопорушення, але не злочин. Тобто, маємо альтернативу: при порушенні закону, має місце або злочин, або ні. Ніяких винятків з цього правила немає.

Але цілком правомірна оцінка...

Добавить комментарий
2009-06-20 09:32:25 - fasds kjmkl
Всего 1 комментариев


Copyright © 2001–2019 Computer Crime Research Center

CCRC logo
Главным направлением в деятельности Центра является широкое информирование общественности об основных проблемах и способах их решения, с которыми сталкивается общество в сфере противодействия компьютерной преступности.