Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/crimerus/public_html/manage/_config_.php on line 52
Родовий об’єкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав

Центр исследования компьютерной преступности

home контакты

Родовий об’єкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав

Дата: 16.03.2006
Источник: crime-research.ru
Автор: Володимир Гулкевич


Одним з найбільш ефективних засобів захисту авторського права і суміжних покликана стати кримінальна відповідальність за їх порушення яка, передбачена ст. 176 Кримінального кодексу (далі КК) України. Вагомою причиною, яка призводить до неефективного застосування вказаної норми, є недостатнє наукове вивчення механізму кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.

Незважаючи на актуальність теми, яка досліджується, рівень її наукової розробки не відповідає вимогам сьогодення. Окремі питання захисту авторського права і суміжних прав кримінально-правовими засобами висвітлювались у наукових роботах, насамперед, П.П.Андрушка, А.М.Коваля, М.І.Мельника, М.І.Хавронюка, Є.В.Шевченка.

Завданням цієї роботи є визначення родового об’єкта кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав, встановлення місця цього злочину в Особливій частині КК України.

У науці кримінального права родовим об’єктом визнається та чи інша область, сфера соціально-значущих цінностей, інтересів, благ, на які посягає група однорідних злочинів. В.Я.Тацій вважає, що значення родового об’єкта злочину полягає у можливості проведення за його допомогою класифікації злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення.

Серед вітчизняних науковців немає єдиної думки щодо родового об’єкта злочину, передбаченого ст. 176 КК України.

На жаль, більшість авторів відповідних глав, розділів або параграфів підручників з кримінального права, науково-практичних коментарів Кримінального кодексу України, як правило, лише кількома реченнями визначають родовий об’єкт цього злочину, здебільшого не аргументуючи свою позицію.

Можна виділити три точки зору щодо родового об’єкта порушення авторського права і суміжних прав та його місця в Особливій частині КК України.
Чи є родовим об’єктом зазначеного злочину конституційні права і свободи людини і громадянина?

Вказана думка видається цілком логічною, адже законодавець помістив порушення авторського права і суміжних прав у розділ V Особливої частини КК України „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.

Зокрема, М.І.Мельник, І.О.Зінченко вважають, що родовим об’єктом злочинів, поміщених у розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України, у тому числі делікту, передбаченого ст. 176 КК, є конституційні права і свободи людини і громадянина.

Російський науковець О.В.Козлов, визнає родовим об’єктом злочинів у сфері авторських і суміжних прав охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації особою основних прав і свобод. Видовим об’єктом вказаного злочину, на його думку, є суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації громадянами конституційних прав і свобод.

Подібна позиція є дещо незрозумілою, адже поняття „основні права і свободи особи” та „конституційні права і свободи особи” за своїм змістом є тотожними.

Проте, О.В.Козлов, вводячи поняття підвидового об’єкта злочину, визнає ним суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами конституційного права на свободу творчості.
Подібну думку висловив і Ю.В.Трунцевський, який вважає родовим об’єктом досліджуваного нами злочину авторське право і суміжні права як складову частину гарантованої Конституцією Російської Федерації свободи літературної, художньої, наукової, технічної та інших видів творчості, викладання.

З такою думкою погодитись важко, адже злочинні дії можуть завдати шкоду праву на свободу творчості автора лише тоді, коли зловмисник посягнув на незакінчений твір, унеможлививши діяльність по завершенню творчої діяльності. В усіх інших випадках злочином порушуються конкретні майнові права автора та суб’єктів суміжних прав, які є складовою частиною авторського права і суміжних прав.

Інший російський вчений О.О.Коваленко визначає родовий об’єкт порушення авторських і суміжних прав як особу, яка є не лише біологічним індивідом, але і учасником суспільних відносин. Видовим об’єктом він вважає суспільні відносини, які складаються у сфері забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Необхідно відзначити, що, поряд з Україною, незначна кількість пострадянських і постсоціалістичних країн віднесли кримінально-карані порушення авторського права і суміжних прав до злочинів проти конституційних прав і свобод людини і громадянина. До таких держав відносяться крім Російської Федерації, також Білорусь, Латвія, Македонія.
На перший погляд можна було б погодитись із законодавцем та науковцями, які визнають родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 176 КК України, конституційні права і свободи людини і громадянина, однак більш глибокий юридичний аналіз норм, що містяться в розділі V Особливої частини Кримінального кодексу України, дозволяє зробити інші висновки.

Очевидно, що нормами вказаного розділу охороняється лише частина конституційних прав і свобод, адже такими є також право на життя, право на особисту недоторканість, право на власність, право на безпечне довкілля, які теж захищаються кримінальним законом. Тому, П.П.Андрушко вірно вважає, що у розділі V Особливої частини КК поміщені норми, якими передбачається відповідальність за „решту” особистих благ, конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім тих, посягання на які виокремлено в інших розділах Кодексу, що створює певні труднощі при визначенні їх родового та безпосередніх об’єктів.

На час прийняття КК України 1960 року його ст. 136 передбачала кримінальну відповідальність лише за порушення особистих прав автора, а саме – права на авторство, права на цілісність твору, права на його опублікування, права на відтворення і права на розповсюдження. Тому, поміщення вказаної норми у главу IV Особливої частини було цілком виправданим. У зв’язку з цим, не можна погодитись із думкою А.М.Коваля про невірне визначення місця норми, яка встановлювала відповідальність за порушення авторського права, в Особливій частині КК України 1960 року.

Неважко помітити, що всі норми цієї глави (крім ст. 138 „Порушення закону про відокремлення церкви від держави та держави від церкви”) дійсно захищали виключно особисті права і свободи людини та громадянина і, навпаки, не передбачали можливість захисту яких-небудь майнових прав або інтересів юридичних осіб.

Внаслідок внесення змін у 2001 році до ст. 136 КК України КК України 1960 року держава вперше передбачила кримінальну відповідальність за порушення майнових прав авторів, виконавців творів, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення. Таким чином, обсяг охоронюваних законом прав суттєво збільшився, а головне змінився якісно. Зокрема, вказана норма стала захищати не тільки авторське право громадян (фізичних осіб), але і, в переважній більшості, суміжні права, які належать юридичним особам. Судова практика свідчить, що саме юридичним особам, в багатьох випадках іноземним, належить авторське право на аудіовізуальні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), суміжні права на фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення.

Вкрай важливим є те, що суб’єктами права інтелектуальної власності, у тому числі авторського права і суміжних прав, можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить згідно із законом чи договором, держава. Необхідно також врахувати ту обставину, що інтелектуальне піратство давно набуло ознак транснаціонального злочину.
Отже, при прийнятті КК України в 2001 році законодавець за інерцією помістив злочини проти авторського права і суміжних прав до розділу V Особливої частини, не встановивши вірно їх родовий об’єкт.

Окремі науковці вважають, що родовим об’єктом порушення авторського права і суміжних прав є право власності. Зокрема, М.В.Мельников висловив здивування з приводу віднесення законодавцем порушення авторського права і суміжних прав до злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод громадян, у той час, як ст. 13 Закону України „Про власність” об’єкти права інтелектуальної власності, а саме: твори науки, літератури та мистецтва визнає об’єктами права власності.

С.Я.Лихова визнавала видовим об’єктом злочинів, передбачених ст. 176, 177 та 229 КК України, право інтелектуальної власності, яке є складовою частиною права власності взагалі, а тому пропонує помістити вказані норми у розділі VI „Злочини проти власності” Особливої частини КК України.
Подібний підхід до вирішення проблеми місця злочинів проти авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону продемонстрували законодавці Грузії, Казахстану, інших держав, віднісши вказані делікти до злочинів проти власності. У Кримінальному кодексі Албанії злочини у сфері авторського права поміщені у главу „Злочинні дії проти власності або у сфері економіки”.

Крім того, вітчизняний законодавець, у певній мірі, підтримав вказану думку, помістивши адміністративне правопорушення „Порушення прав на право інтелектуальної власності” (ст. 512) до глави 6 Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення „Адміністративні правопорушення, що посягають на власність”.

У зв’язку з цим, Г.В.Корчевний слушно зауважив, що адміністративно-правовий захист інтелектуальної власності, що здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, майже нічим не відрізняється від механізму захисту права власності. Такий підхід є методологічно невірним, тому що власність й інтелектуальна...

Добавить комментарий
Всего 0 комментариев


Copyright © 2001–2021 Computer Crime Research Center

CCRC logo