Характеристика незаконного відтворення та розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав, як основних різновидів злочину, передбаченого ст. 176 КК України
Дата: 02.11.2005Источник: www.crime-research.ru
Автор: Володимир Гулкевич
... як їх незаконне відтворення.Російські автори В.Ларічев і Ю.Трунцевський також вживають терміни „відтворення” і „тиражування” об’єктів суміжних прав як синоніми.
Отже, можна зробити висновок про недоцільність виділення як окремого кримінально-караного діяння у межах диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України тиражування та розповсюдження об’єктів суміжних прав, оскільки такі дії визнаються злочинними як відтворення та (або) розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення.
Як уже зазначалось на початку статті, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони кримінально-караного порушення авторського права і (або) суміжних прав є завдання суб’єктам цих прав матеріальної шкоди у великому розмірі.
Згідно з приміткою до ст. 176 КК України матеріальна шкода вважається заподіяною у великому розмірі, якщо її розмір перевищує у двісті і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Зміст поняття матеріальної шкоди, яка заподіюється злочином суб’єктам авторського права і суміжних прав, законом не визначено. Слід мати на увазі, що між порушеннями авторського права чи суміжних прав та матеріальною шкодою, яка заподіюється суб’єктам права інтелектуальної власності, має існувати відповідний причинний зв’язок.
П.Андрушко і А.Коваль вважають, що розмір завданої суб’єкту авторського права чи суміжних прав матеріальної шкоди в її цивільно-правовому розумінні (значенні) кримінально-караним порушенням авторського права і (або) суміжних прав має визначатись як сума коштів, яку б отримав (мав отримати) суб’єкт авторського права чи суміжних прав на відповідні об’єкти права інтелектуальної власності у разі, якби зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України дії були вчинені з дотриманням законодавства, яке визначає (регламентує) їх вчинення, тобто як сума втраченої (упущеної) вигоди.
Злочином може заподіюватись і пряма матеріальна шкода у вигляді витрат суб’єкта порушених прав інтелектуальної власності на їх відновлення.
Погоджуючись, в цілому, з наведеними судженнями, спробую конкретизувати їх зміст. У разі незаконного розповсюдження об’єктів авторського права чи суміжних прав упущеною вигодою, у вузькому розумінні, можна вважати ринкову ціну незаконно розповсюджених творів, виконань, фонограм, відеограм або програм мовлення. При цьому, ціна, за якою винна особа продавала зазначені об’єкти права інтелектуальної власності або надавала їх у користування, не повинна братись до уваги.
Водночас, у кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати на яких умовах (за яку ціну) суб’єкт авторського права чи суміжних прав погодився б дозволити іншій особі відтворення чи розповсюдження твору, виконання, фонограми, відеограми чи програми мовлення. Певним доказом заподіяння матеріальної шкоди суб’єктам права інтелектуальної власності можуть бути документи, які свідчать про витрати, понесені ними для придбання права на законне відтворення чи розповсюдження об’єктів авторського права чи суміжних прав.
Саме такий підхід до змісту та розміру визначення матеріальної шкоди спостерігається у судовій практиці, яка складається внаслідок розгляду кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 176 КК України.
Зокрема, постановляючи згадуваний вище вирок стосовно Л. Теребовлянський районний суд Тернопільської області дійшов висновку, що матеріальна шкода полягала у сумі роздрібної ціни на відеокасети та вартості права на відтворення та розповсюдження відеограм, сплаченої вітчизняними юридичними особами, відповідно до укладених угод, іноземним суб’єктам суміжних прав.
Можна погодитись із думкою російського науковця О.Дворянкіна, який важає, що для визначення розміру шкоди, заподіяної правовласнику, необхідно також враховувати надані ним розрахунки.
З врахуванням викладеного напрошується висновок, що невизначеність у законі змісту поняття „матеріальна шкода”, складність з встановленням розміру цієї шкоди під час досудового слідства, не сприяє вірному та однаковому застосуванню ст. 176 КК України на практиці.
Іншою обставиною, яка послаблює ефективність заходів, що вживаються правоохоронними органами до порушників авторського права і суміжних прав, є невиправдано високий великий розмір матеріальної шкоди, встановлений законодавцем як двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 5 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 р. „Про податок з доходів фізичних осіб” для кваліфікації злочинів або адміністративних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги (однієї мінімальної заробітної плати), визначеної пп. 1 п.1 ст. 6 цього Закону для відповідного року: у 2004 році – 30% від суми податкової соціальної пільги, у 2005 – 50%, у 2006 році – 80%. Отже, великий розмір матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського права і суміжних прав, змінювався залежно від збільшення мінімальної заробітної плати, наступним чином:
• до 1 січня 2004 року – більше 3400 гривень;
• з 1 січня 2004 року по 1 січня 2005 року – більше 12300 гривень;
• з 1 січня 2005 року – більше 26200 гривень.
Безумовно, що збільшення впродовж останніх двох років розміру великої матеріальної шкоди майже у 8 разів не відповідає незначному зростанню цін на фонограми, відеограми, комп’ютерні програми чи інші об’єкти авторського права і суміжних прав.
У зв’язку з цим може виникнути вагоме, на перший погляд, заперечення, адже за скоєння порушення авторського права і суміжних прав, що не заподіяло великої шкоди, має наставати адміністративна відповідальність, передбачена ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Проте таке міркування видається непереконливим з наступних міркувань.
Російський науковець О.Коваленко цілком слушно вважає, що незаконне відтворення та розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав, як правило, є продовжуваним деліктом . Тому епізодичне притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка щоденно пропонує купівлю контрафактних примірників вартістю, наприклад, 15000 гривень, не є ефективним засобом припинення злочинності у сфері інтелектуальної власності. Правоохоронні органи фізично не в змозі кожного дня фіксувати чисельні незначні порушення авторського права і суміжних прав.
І взагалі, доцільність існування адмінстративної відповідальності за незаконне відтворення і розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав є сумнівною, адже для визначення їх контрафактності та розміру заподіяної правопорушенням шкоди необхідне проведення відповідної експертизи. Чинний КУпАП передбачає можливість проведення експертизи, однак на відміну від Кримінально-процесуального кодекса України не регламентує порядок її призначення та проведення.
Крім цього, стислі строки адміністративного провадження нерідко дають змогу порушнику уникнути відповідальності. Зокрема, у 2002-2004 рр. судами закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності 407 справ про правопорушення, передбачені ст. 512, 1649 КУпАП.
Кількість осіб, притягнутих до адмінстративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення правопорушень, передбачених ст. 512 КУпАП, залишається незначною (2002 рік – 98, 2003 рік – 114, 2004 рік – 241). Водночас, у 2002-2004 року від 20 до 40 відсотків адміністративних проваджень були закриті з різних причин.
Очевидно, що об’єктивна сторона ст. 176 КК України в частині визначення суспільно-небезпечних наслідків цього злочину потребує змін.
Вирішення цієї проблеми можливе за умови виключення з диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України вказівки на великий розмір матеріальної шкоди як обов’язковий елемент об’єктивної сторони злочину, тобто криміналізація будь-яких порушень майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав, скоєних з корисливою метою. Подібний підхід демонструють законодавчі органи країн Європейського Союзу, встановивши, що кримінально-караним слід вважати порушення авторського права і суміжних прав, вчинені з корисливою метою та на шкоду третім особам.
Удосконалення чинного кримінального законодавства сприятиме посиленню ефективності правового захисту авторського права і суміжних прав.
1. The recording industry commercial 2004 piracy report/http://www/ifpi.org/site-content/library/piracy2004.pdf.
2. Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении/ Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М.Тяжковой. М., 2002, с. 223.
3. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 13, ст. 64; 2001. № 43, ст. 214.
4. П.П.Андрушко. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. К., 2004, с. 57.
5. Право інтелектуальної власності. Академічний курс. Підручник/ За ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. К., 2004, с. 257.
6. А.М.Коваль. Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав. Теорія і практика. К., 2005, с. 55-56; Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Ю.В.Александров, В.І.Антипов, М.В.Володько та ін./ За ред. М.І.Мельника та В.А.Клименка. К., 2004, с. 139.
7. Архів Збаразького районного суду Тернопільської області за 2004 рік. Справа № 1-79.
8. П.П.Андрушко. Вказ. праця, с. 57; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 4-е видання/ Відп. ред. С.С.Яценко. К., 2004, с. 325; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 3-тє видання перероблене і доповнене/ За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. К., 2005, с. 393.
9. А.М.Коваль. Вказ. праця, с. 259-294.
10. Архів Рівненського районного суду Рівненської області за 2003 рік....
| Добавить комментарий |
| 2006-04-04 06:52:17 - Статья вызывает интерес в части... igr |
| Всего 1 комментариев |
