ПРОКОФ¢ЄВА Д.М.
Негативні прояви становлення інформаційного суспільства породжують проблему інформаційної війни, яка вже стала центральною темою чисельних публікацій [4-5, 7-10]. Постійне зростання важливості інформаційних ресурсів викликає до них і протиправний інтерес; усвідомлюються практично необмежені можливості впливу на інформаційні системи за допомогою інформації та інформаційних технологій. Злочинність адаптується до умов інформаційного суспільства, модернізує свої традиційні види та генерує нові, породжуючи так звану “інформаційну злочинність”, до боротьби з якою непристосованим виявляється кримінальний закон. Першочергового вирішення, таким чином, потребує питання про співвідношення інформаційної війни та так званої інформаційної злочинності.
Хоча незаперечним є те, що особливої важливості набуває забезпечення інформаційної безпеки всіх сфер життєдіяльності суспільства та всіх його елементів, досі немає єдиної думки про те, що саме являє собою інформаційна війна: чи слід розглядати її як самостійний феномен, чи як війну “традиційну”, що ведеться за допомогою інформаційної зброї. В свою чергу, постає питання про те, чи є інформаційна зброя, таким чином, новітнім різновидом традиційної зброї, її загальною модифікацією або взагалі альтернативою. Зазначимо, що інформаційні впливи (застосування інформаційної зброї) на супротивника в тому чи іншому протистоянні, зокрема, збройному, здійснювались задовго до того, як інформацію було визнано повноправним об¢єктом суспільних відносин. Зробити припущення про те, що інформаційна зброя є модифікацією традиційної зброї (її окремих видів) недозволяє те, що інформаційний вплив є сучасним (або випереджає) виникненню перших видів традиційної зброї, й те, що всі види традиційної зброї застосовуються незалежно від зброї інформаційної (не модифікуючись в неї), та зберігають властиві їм ознаки. Інформаційна зброя позбавлена таких ознак, однак їй притамані риси, не властиві традиційній зброї.
Інформаційна зброя являє собою засіб здійснення запланованих дій з інформацією або ж алгоритм цілеспрямованого впливу на інформаційну систему шляхом передачі такій системі інформації (або здійснення з інформацією інших запланованих дій) [9]. Тобто, власне інформація як сукупність певних відомостей не становить інформаційної зброї. Разом з тим, інформація формує інформаційну зброю (стає нею), якщо включається до цілеспрямованої програми впливу на систему-мішень, яка має бути здатною призвести до досягнення запланованих суб¢єктом впливу (який застосовує інформаційну зброю) кінцевих результатів. Водночас в якості інформаційної зброї можуть використовуватися й інформаційні технології - не лише як потенційно призначені для обробки, передачі та виконання інших запланованих дій з інформацією, а й в поєднанні зі здійсненням подання “на вхід” системи-мішені інформації певного характеру, зокрема, задля впливу на інформацію, яка циркулює в зазначений системі, чи її одержання. Здійснення інформаційного впливу можливе й без використання інформаційних технологій, чим викликане визнання власне за інформацією здатності виступати в якості інформаційної зброї. Інформаційні системи можуть виступати, в залежності від своєї сутності, як мішені або суб¢єкти інформаційного впливу, та як середовища застосування інформаційної зброї. Водночас інформаційну зброю слід відмежовувати від інших засобів, які дозволяють вчиняти з інформацією ті чи інші дії – наприклад, інформація може бути знищена шляхом застосування практично будь-якого різновиду механічного впливу за допомогою відповідних засобів. Останні в усіх випадках не мають інформаційного характеру, а тому вплив на ту чи іншу мішень, який здійснюється за допомогою таких засобів, також не буде інформаційним. На відміну від традиційної зброї, зброя інформаційна є суто наступальною, оскільки заходи щодо нейтралізації її впливу становитимуть заходи захисту, спрямовані на забезпечення власної інформаційної безпеки, а будь-які дії у відповідь, зміст яких складатиме використання інформаційної зброї, слід розцінювати як наступальні. Застосування інформаційної зброї та настання запланованих в результаті наслідків опосередковуються належним сприйняттям змісту інформаційного впливу (але не факту, що такий вплив відбувається або відбувся) тією мішенню, проти якої інформаційну зброю було застосовано. В більшості випадків не вимагає істотних зусиль та грошових вкладень модифікація інформаційної зброї, що має бути своєчасною та адекватною відповідній модифікації мішені, зміні її завдань, стану, становища та засобів захисту. Модифікація пов¢язана з необхідністю викликати у мішені інформаційного впливу адекватну реакцію, яка відповідає меті, запланованій суб¢єктом, що здійснює інформаційний вплив, оскільки в іншому випадку застосування інформаційної зброї не призведе до бажаного результату. Разом з тим, інформаційній зброї (більшості її змістовних навантажень) властива загальна для інформації риса, а саме – швидке застарівання. Однак, на відміну від традиційної зброї, зброя інформаційна практично ніколи остаточно не може бути знищена, навіть якщо відбувається її знищення в конкретній форма представлення. Нищівна сила інформаційної зброї та її цільове призначеня можуть бути визначені як контекстно-залежні, на відміну від фіксованих та об¢єктивних проявів зазначених характеристик (тобто, таких, що не залежать від якостей мішені), як це має місце стосовно традиційної зброї. Нищівна сила інформаційної зброї визначається її потенційною здатністю ефективно викликати в стані, структурі або поведінці мішені інформаційного впливу певні наслідки, бажані для суб¢єкта, що застосовує інформаційну зброю, масштабами таких наслідків та реальністю загрози застосування інформаційної зброї до певної мішені. Тобто, певна інформація як зміст інформаційної зброї має бути індивідуально-призначеною для мішені впливу: зокрема, комп¢ютерний вірус може ефективно впливати на інформацію, що циркулює в автоматизованих системах, а компромат ефективно впливатиме на суспільне ставлення до певної особи, однак взаємна зміна мішеней впливу для цих різновидів інформаційної зброї навряд чи призведе до запланованих наслідків. Одна й та сама інформація також не може виступати компроматом щодо різних осіб, в той час, як за допомогою традиційної зброї, може бути знищено будь-яку особу, незалежно від її соціального чи майнового стану, особистих якостей тощо. Контекстна залежність нищівної сили інформаційної зброї зумовлює також те, що в залежності від обставин застосування та адресатів інформаційного впливу, щодо яких цей вплив буде потенційно результативним, інформаційна зброя може витупати як “зброя” індивідуального або масового знищення. Цільове призначення інформаційної зброї також залежить від ситуації та адресата застосування. За межами певного контексту інформаційна зброя не лише втрачає нищівну здатність, але й припиняє існування як така, тобто, втрачає якості алгоритму, за допомогою якого може бути здійснений ефективний інформаційний вплив на конкретну інформаційну систему або системи однорідної групи (що мають спільні якості, які зумовлюють ефективність впливу). Це викликано можливістю застосування однієї й тієї ж інформації задля різноманітних цілей. Наприклад, комп¢ютерну програму-вірус може бути препаровано з дослідницькою метою, в тому числі й з метою розробки – або модифікації тих, що вже існують – антивірусних програм. Поза певним контекстом “нейтральний” характер притаманий й інформаційним технологіям та засобам інформатизації, що використовуються для їх реалізації.
Як бачимо, за своїми ознаками інформаційна зброя істотно відрізняється від традиційної, яка перебуває на озброєнні під час ведення війн, підготовки до їх ведення з метою нападу та захисту, чи розробляється задля цього. На сьогоднішній день вона є єдиною ефективною зброєю, яка в умовах науково-технічного прогресу здатна призвести одну з протидіючих сторін до перемоги, в той час, як застосування арсеналу сучасної традиційної зброї в глобальному або відносно глобальному конфлікті здатне призвести до знищення всіх учасників протистояння або, принаймні, до непоправних втрат в структурі національної безпеки, економіки та інших важливих сферах життєдіяльності конфліктуючих сторін в такій мірі, що жодна з них не зможе скористатися результатами перемоги [5,9]. Iнформаційна зброя цілком може розглядатися як альтернатива до зброї традиційної, а не її модифікація. Оскільки здійснення інформаційного впливу на супротивника є сучасним веденню перших традиційних війн, неможна вести мову про те, що з використанням інформаційної зброї традиційна війна стає інформаційною. Інформаційна війна, що ведеться, як і традиційна, державами або соціальними угрупуваннями з політичною метою, може співіснувати з останньою, доповнюючи збройну боротьбу, або замінювати її методи, як більш ефективна в сучасних умовах, виступаючи в якості альтернативи. При цьому інформаційний вплив не буде очевидним, як це має місце для бойових дій в традиційній війні. Погляди на сутність та природу інформаційної війни можуть бути досить різноплановими, зокрема висвітлювати її “технологічну” або “психологічну” сутність (оскільки існують різні підходи до визначення сутності інформаційної зброї [4-5,7-10] й, відповідно, потенційних мішеней ії застосування), що пов¢язане з багатоаспекністю інформаційної війни як суспільного явища. Водночас можна зробити узагальнюючий висновок: інформаційна війна являє собою цілеспрямовані інформаційні впливи, що здійснюються суб¢єктами вливу на мішені (об¢єкти впливу) з використанням інформаційної зброї задля досягнення запланованої мети.
Не викликає сумнівів, що інформаційна війна ведеться за допомогою інформаційної зброї, хоча мова одночасно не може йти про обмеження проявів інформаційної війни виключно застосуванням інформаційної зброї (це справедливо підкреслене у визначенні інформаційної війни, розробленому Міністерством оборони США [7]). Інформаційна зброя може використовуватись різноманітними суб¢єктами, зокрема такими, що не можуть визнаватися сторонами традиційної війни (наприклад, окремими фізичними особами). Мета її застосуваня може не співпадати з метою ведення традиційної війни, тобто інформаційна зброя може бути застосована не лише задля досягнення політичних переваг. Аналогічним чином може бути використано й традиційну зброю, однак переважна більшість випадків такого її використання розглядаються як протиправні (а саме – злочинні) і, таким чином, не можуть бути розцінені як прояви традиційної війни. Що ж стосується випадків використання інформаційної зброї, незалежно від суб¢єктів та мети використання, всі вони розглядаються дослідниками як прояви інформаційної війни. Це вочевидь пов¢язане з батоманітністю та розповсюдженістю випадків використання інформаційної зброї. Багатьма вченими визнається, що інформаційна війна точиться на різних рівнях: ведеться не лише збройними силами або спецслужбами і не лише маючи в якості мішені оборонну інфраструктуру конкретної держави [3-5, 7-9]. Інформаційні атаки все частіше спрямовуються не державою проти держави, а окремими суб¢єктами проти конкретних мішеней (суб¢єктів чи об¢єктів). Глобальний характер інформаційної війни зумовлюється особливостями інформаційного суспільства, побудова якого залучає всіх членів суспільства до участі в інформаційних процесах. Визнання кожного суб¢єкта суспільних відносин одночасно учасником “бойових дій” в інформаційній війні (а відповідно – її загального та багаторівневого характеру) пов¢язане також з концепцією громадянського суспільства, відповідно до якої все більшого значення (в тому числі й політичного) набувають окремі індивіди та їх об¢єднання. Все це зумовлює й потенційну доступність в інформаційному суспільстві для кожного учасника суспільних відносин інформаційної зброї або засобів та компонентів для її створення. Зазначимо, що під офіційною забороною може перебувати лише незначна частка можливих видів (форм) інформаційної зброї та способів її застосування, що викликається знов-таки специфічними якостями інформаційної зброї, передусім – її контекстною залежністю.
Хоча спектр інформаційних систем, які можуть розглядатися в якості об¢єктів інформаційної війни є досить широким і включає механічні та “інтелектуальні” системи (за класифікацією Расторгуєва [9]- системи класу А та всі три підкласи класу В), вважаємо, що в якості суб¢єктів інформаційного впливу, тобто учасників “інформаційних бойових дій” слід розглядати лише “інтелектуальні” інформаційні системи (третій підклас класу В). Водночас вони можуть здійснювати інформаційний вплив на ту чи іншу мішень, опосередковуючи його залученням та застосуванням інших інформаційних систем. Безпосередніми та короткостроковим цілями існування або застосування інформаційних систем, що інтегровані до інформаційного суспільства, є зміна у власних інтересах поведінки інших інформаційних систем, або ж підтримання курсу існуючої поведінки останніх. Якщо інформаціна система не здійснює впливу на поведінку інших систем з метою її зміни, така поведінка її вдовільняє або ж система не має в своєму розпорядженні необхідних для здійснення впливу засобів (ця ситуація не є стабільною й не виключає наступних спроб впливу). Задля зміни поведінки інформаційних систем можуть бути застосовані як заходи інформаційного впливу, так механічний (фізичний) вплив, однак останній є ефективним не для всіх інформаційних систем, та може не призвести до бажаного результату або ж бути неадекватним (тому інформаційної війни - як альтернативі традиційній - на сучасному етапі віддається перевага).
Все це вказує не лише на різноманітність потенційних учасників інформаційної війни, але й на надзвичайно широке коло цілей, які вони можуть переслідувати при здійсненні інформаційних впливів, виходячи з різноманітності інтересів суб¢єктів громадянського суспільства (тому важко вести мову виключно про політичну мету ведення інформаційної війни), однак такі цілі є взаємопов¢язаними, бо спрямовуються на досягнення переваг в матеріальній сфері та на зміну поведінки систем-мішеней. В свою чергу, й поведінка систем-мішеней скеровується різними факторами та спрямовується на досягнення різноманітних цілей. Тобто, слід визнати справедливою думку про неможливість розглядання інформаційної війни у вузькому розумінні, лише через призму цілей та суб¢єктів традиційної війни. Інформаційна війна включає будь-які акти застосування інформаційної зброї в якості своїх проявів, як групових, та і поодиноких, об¢єднаних (або ж ні) спільною безпосередньою метою (важко вести мову про кінцеву мету інформаційної війни вцілому й про закінчення останньої, оскільки проблема перемоги в інформаційній війні для систем, які здатні до самомодифікації мети, належить до алгорітмічно невирішуваних). Проявами інформацйної війни слід визнавати й дії, спрямовані на заволодіння інформацією, яка не є загальнодоступною та її несанкціоноване розповсюдження, несанкціоновані зміни та знищення інформації, а також утаювання інформації, доступ до якої в умовах громадянського та інформаційного суспільства не може бути обмежений. Останнє може розглядатися як “від¢ємний” (ентропійний) інформаційний вплив: якщо застосування інформаційної зброї являє собою повідомлення системі вхідних даних, що після інтерпретації та сприйняття їх системою здатні викликати зміни її поведінки, тоді в даному випадку матиме місце неповідомлення інформаційній системі вхідних даних, необхідних для її життєдіяльності, що також призводитиме до відповідної (очікуваної суб¢єктом інформаційного впливу) зміни її поведінки. Стосовно проявів інформаційної війни як дій, що мають своїм предметом інформацію, слід відзначити, що такі дії (заволодіння інформацією, яка не є загальнодоступною, її несанкціоноване розповсюдження, несанкціоновані зміни та знищення інформації) можуть здійснюватися як за допомогою інформаційної зброї, так і без її застосування. Зміст та ознаки інформаційної зброї зумовлюють умисний характер її використання. Аналогічним чином умисний характер мають й інші дії, що розглядаються як прояви інформаційної війни, як спрямовані на досягнення певної мети.
Може скластися враження, що акти застосування інформаційної зброї, визначені вище в якості проявів інформаційної війни, або інші дії, які можуть розцінюватись аналогічним чином, є поодинокими і не можуть характеризуватися взаємозв¢язком, зокрема на грунті мети. Це не зовсім так: інформаційна війна здійснюється на всіх рівнях в інформаційному суспільстві, реалізується у множині проявів шляхом інформаційних впливів одних інформаційних систем на інші (в тому числі й за допомогою інших інформаційних систем), які здійснюються з різною метою. В інформаційному суспільстві має місце взаємозв¢язок цілей, під яким не слід розуміти “змову” атакуючих інформаційних систем, які об¢єднуються безпосередньо та виконують певний відрізок роботи для досягнення спільної погодженої мети (такої єдиної мети в “чистому” вигляді не існує – цілі політичні тісно пов¢язані з економічними, культурними, ідеологічними тощо, та мають тенденцію до взаємної трансформації). Крім того, досягнення запланованої мети однією інформаційною системою (йдеться про “інтелектуальні” інформаційні системи, які діють як в соціальному, так і в кібернетичному просторі), наприклад, державою, може зумовлюватись успішним досягненням цілей, яких прагнули досягнути інші інформаційні системи (фізичні та юридичні особи, суспільні угрупування). Так, підрив національної безпеки однієї держави іншою є можливим, якщо представники приватного сектора з боку держави-агресора попередньо підірвали економіку держави-мішені у власних інтересах, а також здійснили (у власних інтересах, наприклад, з метою одержання прибутку внаслідок розповсюдження інформаційної продукції: відео-, кіно-, літературної продукції тощо) культурну експансію внаслідок пропагування образу життя держави-агресора та дискредитації держави-мішені.
Всеж-таки слід відмітити існування певної єдиної мети, яка, власне, і дозволяє вести мову про інформаційну війну як про цілісне явище. Ця мета досягається незалежно від того, наскільки повно були реалізовані задуми інформаційної системи-агресора щодо досягнення запланованої нею конкретної мети, лише внаслідок здійснення “недопустимого” інформаційного впливу, тобто такого, що здійснюється за допомогою інформаційної зброї, або здійснення дій (які також не є завідомо безуспішними у співвідношенні з побудовою захисту системи-мішені), що спрямовані на заволодіння інформацією, втрата (зокрема, неповна) якої може може негативно відбитися на життєдіяльності інформаційних систем (безпосередньої мішені чи інших), або іншим чином порушують права останніх в інформаційній сфері. Така мета – створення загроз інформаційній безпеці суспільства, стан якої зумовлюється станом інформаційної безпеки його окремих елементів. При цьому можливим є і зворотній зв¢язок, що ілюструється таким аспектом загальної мети рівневих проявів інформаційної війни, як підрив довіри до інформаційного суспільства (який західні вчені сьогодні визнають однієї з головних проблем інформаційного суспільства [6]). При цьому необхідно звернути увагу на наступний взаємозв¢язок: створення загроз інформаційній безпеці викликає кризу довіри до інформаційного суспільства, яка, в свою чергу, теоретично мала б знизити ризик виникнення загроз інформаційній безпеці. Але існування глобального інформаційного суспільства, що залучає до своєї життєдіяльності всі інформаційні системи (всіх класів та підкласів), не залишаючи останнім вибору (тут мова йде про “інтелектуальні” інформаційні системи) – використовувати, наприклад, або не використовувати окремі інформаційні технології, оскільки це стає необхідним для існування. Тобто, необхідність функціонування інформаційних систем зумовлює необхідність взаємодії з іншими інформаційними системами, а тому не дозволяє залишатись в ізоляції, за межами інформаційного суспільства, незважаючи на потенційні загрози інформаційній безпеці. Крім того, інформаційні системи-агресори одночасно стають потенційними мішенями (так само, як мішені можуть потенційно або реально виступати агресорами щодо інших інформаційних систем), а тому вживають заходів з недопущення реалізації загроз власній інформаційній безпеці, що мало б підвищувати престиж інформаційного суспільства та довіру до нього. Криза довіри до структур інформаційного суспільства, які покликані забезпечувати інформаційну безпеку (йдеться про специфічні новостворені та про традиційні структури, на які покладається захист інтересів публичного та приватного секторів) зумовлює незвертання за їх допомогою у випадку виникнення реальних загроз інформаційній безпеці, а також неповідомлення таким структурам про відповідні факти (наприклад, внаслідок побоювання розголосу, який може призвести до втрати престижу та підриву ділової репутації, правоохоронним органам не повідомляють про завдання шкоди інформаційній безпеці банків шляхом інформаційних впливів, які дозволяють долати системи захисту та отримувати доступ до фінансових ресурсів банків). Тобто, криза довіри до інформаційного суспільства сприяє продуціюванню загроз інформаційній безпеці суспільства. Таким чином, багаторівневе та багатоцільове, умисне використання інформаційної зброї, а також різноманітних засобів та методів здобування критичної інформації, здійснення інших дій, спрямованих проти інформаційної безпеки суспільства вцілому та окремих інформаційних ситем, являє собою цілістне явище, що становить зміст поняття “інформаційна війна”.
Інформаційна безпека є досить специфічним об¢єктом посягань, оскільки внаслідок її порушення опосередковано піддаються небезпеці також інші соціальні цінності, й при цьому такому “вторинному” ризику піддається як власне інформаційна система, проти якої були спрямовані конкретні прояви інформаційної війни, так і інші. Ведення інформаційної війни є безконтактним сугестивним засобом, який забезпечує подальший утиск інтересів (для автоматичних чи автоматизованих інформаційних систем “інтереси” становлять можливість здійснення безперервної роботи та одержання запланованих результатів, забезпечення належних умов обігу інформації) систем-мішеней в різних сферах життєдіяльності, в тому числі й внаслідок самоствердження за їхній рахунок системи-агресора. Прояви інформаційної війни пропонується відмежовувати в загальному обсязі інформаційної діяльності за наступними критеріями: відповідність результатів інформаційного впливу або дій, спрямованих на одержання інформації інтересам інформаційної системи, на яку такий вплив або дії спрямовані, а також інформаційна агресивність. Стосовно проявів інформаційної війни мова не може йти про позитивні чи нейтральні впливи (впливи “допустимого виду”), які є завідомо неефективними щодо інформаційних систем-мішеней (оскільки алгоритми таких впливів не можуть розглядатися як інформаційна зброя), а також про санкціоноване одержання та використання інформації поза здійсненням інформаційних впливів, та інші дії в інформаційній сфері, що не суперечать інтересам інших інформаційних систем та не утискають (в тому числі – потенційно) зазначені інтереси. Не можуть розцінюватись в якості проявів інформаційної війни також випадки застосування інформаційної псевдо-зброї, тобто такої, що не відповідає принципам контекстної та об¢єктно-цільової залежності, про які йшлося вище. Тобто, інформаційна війна – це не процес комунікації, інформаційної діяльності, а комплекс загроз інформаційній безпеці суспільства та окремих інформаційних систем, а також засобів з їх реалізації, небезпека, реальність та ефективність яких забезпечується сугестивним характером впливів, таємним або завуальованим характером несанкціонованого одержання інформації чи її застосування, інших дій в інформаційній сфері (які мають завідомо негативний результат для інформаційних систем-мішеней), які, в свою чергу, безпосередньо забезпечують або створюють умови для подальшого порушення інтересів або процесів життєдіяльності (функціонування) інформаційних ситем-мішеней або інших інформаційних систем. Отже, може бути зроблений висновок про небезпеку проявів інформаційної війни для інтересів суспільства та його окремих елементів (в першу чергу – внаслідок заподіяння шкоди інформаційній безпеці), об¢єктивну здатність до заподіяння зазначеним інтересам шкоди, яка, в разі її виявлення, дозволяє дати проявам інформаційної війни негативну суспільну оцінку. Це означає, що інформаційна війна не лише є внутрішньо притаманою інформаційному суспільству на різних рівнях, але й становить суспільну небезпеку. При цьому, виходячи зі ступеня істотності можливих наслідків та затратоємності окремих засобів ведення інформаційної війни, йдеться саме про високий ступінь суспільної небезпеки.
Суб¢єктами, які ініціюють або здійснюють окремі прояви інформаційної війни на різних рівнях можуть бути будь-які “інтелектуальні” інформаційні системи соціального простору, тобто держави, соціальні групи, юридичні та фізичні особи. Навіть в разі ведення інформаційної війни суб¢єктами війни традиційної та з притаманою останній метою, потайний характер ведення інформаційної війни та невикористання при її веденні фізичної сили людськіх ресурсів зумовлює не тотальну мобілізацію, а наявність конкретних натхненників та виконавців окремих акцій інформаційної війни, зокрема й тоді, коли вони попередньо об¢єднані більш безпосередньою метою, ніж порушення інформаційної безпеки суспільства вцілому через порушення інформаційної безпеки його окремих елементів. Такими конкретними суб¢єктами інформаційної війни в кінцевому випадку виступають фізичні особи (хоча на більш високому ступені узагальнення в якості суб¢єктів інформаційної війни можуть виступати й юридичні особи, в інтересах яких або за завданням яких діють фізичні особи; вони, в свою чергу, можуть діяти як у власних інтересах, так і в інтересах або від імені держави чи соціального угрупування чи угрупувань, в тому числі неофіційно). Таким чином, окремі прояви інформаційної війни є спланованими наступальними діями (рідше – бездіяльністю: “ентропійні” впливи), що здійснюються конкретними суб¢єктами, ланціюг яких може бути простежений аж до фізичних осіб, тобто діяннями. Ситуація не змінюється й тоді, коли має місце застосування інформаційних технологій. Незважаючи на те, що останні можуть розглядатися як інформаційні системи (або їх елементи чи поєднання), в тому числі й такі, що самонавчаються, їхня участь в реалізації завдань інформаційної війни не може здійснюватися поза втручанням “інтелектуальних” інформаційних ситем (в кінцевому випадку – людини, оскільки інші інформаційні системи не становлять екзистенційних центрів), ступінь якого залежить від здібностей автоматичних чи автоматизованих інформаційних ситем, зокрема від рівня розвитку штучного інтелекту.
Інформаційна війна є наступальною, спланованою та цілеспрямованою. Отже, акції реалізації завдань інформаційної війни є результатами волевиявлення суб¢єктів, що їх здійснюють, тобто, здійснюються умисно (необережні негативні наслідки інформаційної діяльності не можуть розцінюватись як спричинені проявами інформаційної війни). Таким чином, ведення інформаційної війни, виходячи зі ставлення її суб¢єктів до змісту та значення своїх дій, а також їх наслідків, має винний, власне умисний характер. Слід однак зазначити, що у випадках, коли має місце багатоелементний ланцюг суб¢єктів реалізації завдань окремого прояву інформаційної війни, усвідомлення справжнього характеру та мети здійсненюваних дій може бути присутнім не у всіх залучених суб¢єктів. Що ж до інших суб¢єктів, винний характер здійснюваних ними дій (бездіяльності) не змінюється.
Завдання шкоди суспільним відносинам, в першу чергу – в сфері забезпечення інформаційної безпеки, ставить питання про протиправність проявів інформаційної війни. Це – складна проблема, оскільки інформаційні відносини вцілому (зокрема – в Україні) одержують, як правило, недостатню правову регламентацію, що, в свою чергу, ускладнює визначення в інформаційній сфері об¢єктів та засобів правового захисту. У зв¢язку з цим особливо недосконалою є загальна картина системи правопорушень в інформаційній сфері, яка (в закріпленому в нормативних актах стані) не відповідає сучасним потребам інформаційної сфери (особливо в аспекті інформаційної безпеки) у правовому захисті.
Протиправний обіг традиційної зброї має досить чітки межі, однак стосовно зброї інформаційної важко констатувати те ж саме. Необхідно ще раз підкреслити потенційну доступність інформаційної зброї для кожного, а також відсутність прямої законодавчої заборони на її використання, наявність якої дозволила б вести мову про протиправність дій, пов¢язаних із застосуванням інформаційної зброї, що здійснюються в порушення зазначеної заборони. Все це знов-таки пов¢язане із специфічними особливостями інформаційної зброї, оскільки вона не існує в якості однозначно сформованої та контекстно незалежної (від обраної мішені, ситуації застосування, використання інформації, запланованих для досягнення результатів) сталої, яка б характеризувалася конкретним та чітким змістом. Разом з тим, окремі алгоритми інформаційного впливу є достатньо стабільними, і можуть стосовно певного класу мішеней у випадках їх застосування призводити до приблизно відомих подібних шкідливих наслідків, використовуючи при цьому інформацію певного виду або ж певним чином зорганізовану. Такі алгоритми досить часто застосовуються для досягнення вказаних результатів до мішеней, для яких їх використання є завідомо результативним. Тому є можливим накладення законодавчо закріпленої заборони на використання таких форм (видів) інформаційної зброї (й (або) їх розробку та запуск в обіг). Прикладом накладання законодавчо закріпленої заборони на використання окремих форм (видів) інформаційної зброї може слугувати ст. 198¢ КК України [1], яка визнає злочинним розповсюдження програмних засобів, які призначаються для незаконного проникнення в автоматизовані системи та здатні призвести до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації (звісно, цим прикладом не констатується досконалості зазначеної статті). Правова оцінка тих проявів інформаційної війни, які заключаються в посяганнях на інформацію або на умови її санкціонованого обігу, чи на інформаційні права, котрі (посягання) здійснюються як за допомогою інформаційної зброї, так і без її застосування, є більш однозначною. Концептуально такі діяння без заперечень розцінюються як протиправні. Однак на сьогоднішній день це не завжди знаходить чітке закріплення в нормах законодавства, принаймні не щодо всіх видів інформації, що захищається. Крім того, досі нечітко з¢ясовані права та обов¢язки, які належать суб¢єктам суспільних відносин (інформаційних або безпосередньо пов¢язаних з ними) в інформаційному суспільстві. Отже, виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що будь-який прояв інформаційної війни характеризується матеріальними ознаками умисного правопорушення: це суспільно-небезпечне діяння, що має винний характер та тягне за собою шкідливі наслідки. При цьому значна частина проявів інформаційної війни повною мірою може розглядатися як правопорушення, оскільки має й відповідну юридичну (формальну) ознаку, а саме розглядається законодавцем як правопорушення (тобто, має місце власне протиправність).
Однак правопорушення є досить різноманітними, і можуть бути класифіковані за різними підставами. Наприклад, в разі класифікації правопорушень в залежності від сфери суспільного життя, де їх було скоєно, можна відмітити, що, оскільки інформаційна війна здійснюється на різних рівнях й в різних сферах життєдіяльності суспільства, визнані правопорушеннями прояви інформаційної війни можуть охоплювати всі сфери можливого скоєння правопорушень, і, як правило, вторгнення в певну сферу опосередковується скоєнням неправомірних діянь власне в інформаційній сфері (оскільки особливістю інформаційної сфери є одночасне існування на двох рівнях: самостійно та у взаємозв¢язку з іншими сферами суспільного життя шляхом “накладання” на них, яке дозволяє здійснювати їх інформаційне обслуговування та забезпечувати взаємодію різних сфер суспільного життя – за допомогою інформації; інформаційна сфера має своїм змістом знання про інші сфери життєдіяльності суспільства). Інформаційна війна, іншими словами, ведеться не лише в інформаційній сфері, але в усіх сферах суспільного життя за допомогою інформаційної зброї або здійснення завідомо “шкідливо-результативної” інформаційної діяльності. Класифікація правопорушень, які являють собою прояви інформаційної війни, в залежності від мети, на досягнення якої вони спрямовані (конкретної, невизначеної, декількох цілей) дозволяє зробити висновок про те, що прояви інформаційної війни, визнані правопорушеннями, спрямовані завжди на досягнення конкретної або альтернативної мети, при цьому як однієї мети (в інформаційній сфері), так і декількох взаємопов¢язаних (в інформаційній та інших сферах життєдіяльності суспільства – послідовно, з використанням специфіки інформаційної сфери). При цьому неприйнятним представляється використання словосполучення “є правопорушеннями”, оскільки це означало б констатацію того, що всі інші прояви інформаційної війни об¢єктивно не містіть навіть матеріальних ознак правопорушення, що навіть при зміні точки зору законодавця – а така зміна в сучасних умовах є необхідною в бік удосконалення та розширення системи так званих “інформаційних” правопорушень – не дозволило б визнати їх правопорушеннями. Також слід підкреслити, що багато проявів інформаційної війни порушують регулятивну норму права, тобто, є протиправними, однак це не означає, що законодавець своєчасно сконструював відповідні правоохоронні норми, належним чином визначив склади правопорушень та встановив за їх скоєння юридичну відповідальність. Найбільш важливим представляється класифікувати правопорушення, зміст яких складають прояви інформаційної війни, в залежності від ступеню їх суспільної небезпеки. Доктрина справедливо відмічає, що всі види правопорушень взаємозумовлені та знаходяться в тісному зваємозв¢язку. Окремі злочини та інші правопорушення можуть характеризуватися подібністю складів, розрізняючись за тяжкістю можливих наслідків. При цьому можна спостерігати віднесення аналогічних (за змістом елементів) складів до різних за ступенем суспільної небезпеки категорій правопорушень. Все це є особливо характерним для проявів інформаційної війни, які розглядаються як правопорушення. Можна відмітити, що в цілому прояви інформаційної війни характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки внаслідок потайного характеру інформаційних впливів або інших завідомо “шкідливо-результативних” інформаційних дій (з несанкціонованого використання інформації, порушення інформаційних прав тощо), які скоюються без застосування інформаційної зброї, котрий істотно ускладнює можливість організації протидії проявам інформаційної війни, а також внаслідок важливості суспільних відносин, яким може бути завдано шкоди. Це свідчить про те, що значна частка проявів інформаційної війни, які визнаються правопорушеннями, припадає саме на злочини. Це підтверждує також той факт, що для ілюстрації ведення інформаційної війни або її проявів, використовуються саме приклади злочинів, що їх було скоєно за допомогою інформаційної зброї, або такі злочини, предметом яких є інформація або інформаційні права. Крім того, слід відзначити тенденцію, яка намітилася в законодавстві багатьох країн, змістом якої є перегляд кримінального законодавства в напрямку розширення системи злочинів, про які йшлося вище, тобто, умисних злочинів, засобом скоєння яких виступає інформаційна зброя, або ж які мають предметом інформацію або інформаційні права (й необережних злочинів в інформаційній сфері, які є меньш різноманітними, ніж прояви інформаційної війни, та меньш чисельними). В умовах інформаційного суспільства може мати місце перехід окремих правопорушень з категорії проступків до категорії злочинів, з відповідним закріпленням в законодавстві.
Злочин та злочинність співвідносяться як конкретне та загальне, при цьому множина певних злочинів проявляє системно-структурні риси та інші особливості, не властиві кожному окремому злочинові. Сьогодні цілком впевнено можна констатувати факт існування “інформаційної” злочинності, однак неможливо вести мови про те, що інформаційна війна та злочинність являють собою зовсім різні явища, які не перетинаються (нагадаємо, що більшість дослідників феномену інформаційної війни в якості прикладів її проявів наводять саме випадки скоєння злочинів). Однак з урахуванням точок зору різних авторів щодо активного, цілеспрямованого, наступального та умисного характеру ведення інформаційної війни та її окремих проявів, а також положень теорії права та науки кримінального права, кримінології, які розкривають поняття “правопорушення”, “злочин” та “злочинність”, можна дійти висновку про те, що поняття “інформаційна війна” та “інформаційна злочинність” не є тотожніми: з одного боку, зміст поняття “інформаційної” злочинності є більш широким, а з іншого – більш вузьким порівняно зі змістом поняття “інформаційна війна”. Перше пов¢язане з умисним, спланованим характером ведення інформаційної війни та її окремих проявів (як визнаних, так і не визнаних злочинними відповідно до норм кримінального закону), в той час, як до структури інформаційної злочинності можуть входити злочини не лише умисні, а й вчинені з необережності, що зумовлює відповідно ширший зміст поняття “інформаційна” злочинність. Разом з тим, розглядатися як злочинне може лише діяння, що передбачене кримінальним законом, однак інформаційна війна може діставати вияв в різноманітних діяннях, в тому числі й таких, які не передбачені відповідними нормами кримінального закону конкретної держави чи декількох держав. В останньому випадку інформаційна війна постає як більш багатопланове явище порівняно з інформаційною злочинністю, і більш вузький зміст поняття “інформаційна” злочинність зумовлений тим, що в структуру останньої включаються лише ті прояви інформаційної війни, які визнані злочинними в нормах кримінального закону. Все це, однак, не виключає перспективи повного включення проявів інформаційної війни до системи так званих інформаційних злочинів, оскільки остання потенційно є здатною до розширення, поповнюючись за рахунок введення нових складів. Вищевикладені положення, власне, й розкривають характер взаємозв¢язку інформаційної війни та “інформаційної” злочинності, важливість та актуальність дослідження якого постійно підвищується в інформаційному суспільстві. Остання, як і інформаційна війна, не є продуктом виключно інформаційного суспільства, однак саме в ньому набуває фактично необмежених перспектив свого подальшого розвитку. З іншого боку, лише в інформаційному суспільстві “інформаційна” злочинність та інформаційна війна набувають самостійного значення в якості об¢єктів наукових досліджень, оскільки інформація втрачає свою уявну ефемерність, та може розцінюватися не лише як повноправний об¢єкт суспільних відносин, але й як потенційний предмет посягань, що потребує захисту, та одночасно як небезпечний засіб скоєння посягань.
Системний характер злочинності вцілому дозволяє дійти певних висновків. Невизнані злочинними – поки що (в умовах становлення інформаційного суспільства) – прояви інформаційної війни можна розглядати як соціально-негативні відхилення (девіації) у зв¢язку з їх суспільною небезпекою та здатністю до заподіяння істотної шкоди. Щодо скоюваних необережно злочинів в інформаційній сфері (або в інших сферах – опосередковано – внаслідок здійснення інформаційних впливів), вони можуть розглядатися як такі, що підривають інформаційну безпеку суспільства чи його окремих елементів та сприяють створенню умов для активізації та подальшої успішної реалізації проявів інформаційної війни. Мова також може йти й про подібні діяння, що не визнані злочинними, але за своїми наслідками безумовно належать до соціально-негативних. Не виключено, що як злочинні, так і незлочинні соціально-негативні прояви, які в конкретний проміжок часу або момент скоєння носять неумисний характер, в подальшому можуть бути скоєні умисно, набуваючи ознак проявів інформаційної війни. В усіх випадках інформаційна війна та суспільно-негативні явища, що сприяють її генеруванню, веденню та активізації, в поєднанні складають у відношенні до “інформаційної” злочинності більш загальну систему, яка може часково в різних комбінаціях охоплюватись останньою. Крім того, не виключається можливість настання рівновеликості та “взаємонакладання” таких систем.
Структуру злочинності складає питома вага та співвідношення різноманітних видів злочинів (окремі види злочинності, через вивчення яких досліджується злочинність вцілому). Такі види злочинності можуть виділятися за різними підставами, зокрема, в залежності від об¢єкту посягання, сфер життєдіяльності суспільства, в яких відповідні злочинні прояви мають місце, а також в залежності від специфіки скоєння. Особливістю так званої “інформаційної” злочинності є те, що в кримінологічному аспекті такий вид злочинності може бути виділений за всіма зазначеними підставами, а також як особлива форма злочинності людського суспільства “на конкретних етапах його існування”. Таким чином, під “інформаційною” злочинністю як об¢єктом кримінологічного дослідження слід розуміти всі визнані в якості злочинних прояви інформаційної війни (умисні) та соціально-негативні суспільно-небезпечні прояви, що підривають інформаційну безпеку суспільства вцілому та його окремих елементів (необережні); крім того, в якості додаткового об¢єкта дослідження слід визначити решту проявів інформаційної війни та необережних девіантних проявів діяльності в інформаційній сфері, які разом становлять більш загальну щодо “інформаційної” злочинності ситему, тісно з нею пов¢язані та продуціюють елементи для поповнення структури “інформаційної злочинності”. Разом з тим, термін “інформаційна” злочинність, який використовується в такому значенні, є не досить коректним в кримінально-правовому відношенні (тому, власне, його застосування супроводжується використанням лапок), якщо під інформаційною злочинністю розуміти множину інформаційних злочинів, що характеризуються спільними рисами, ситема яких може бути закріплена в нормах кримінального закону, зокрема, на рівні окремого розділу Особливої частини КК (якщо кримінальне законодавство конкретної держави є кодифікованим, як це має місце, наприклад, в Україні). Тобто, не всі злочини, здійснювані шляхом або за допомогою інформаційних впливів, можуть розглядатися як інформаційні в кримінально-правовому значенні (в криміналогічному аспекті підстави для відокремлення певних видів злочинності можуть бути більш загальними та абстрактими, що дозволяє вести мову про такі види злочинності, як професійна злочинність, злочинність в сфері економіки, злочинність неповнолітніх, рецидивна злочинність тощо, які можуть об¢єднувати різнопланові в кримінально-правовому розумінні види (групи) злочинів). Водночас, неможна говорити про те, що до системи інформаційних злочинів належать виключно комп¢ютерні злочини, хоча така точка зору зараз є найбільш розповсюдженою, зокрема вона представлена в проекті нового КК України [2] та відображена в прийнятому в 1997 р. КК РФ [3]. Так звані комп¢ютерні злочини мають певну специфіку, однак одночасно вони є складовою частиною інформаційних злочинів та характеризуються рисами, які присутні останнім вцілому.
На цей час в Україні та багатьох інших країнах світу досі має місце невідповідність структури та змісту кримінального закону реально існуючим потребам інформаційного суспільства. Такого роду “білі плями” в кримінальному законодавстві (та праві) фактично сприяють вдосконаленню способів та засобів ведення інформаційної війни, що спрямовані на досягнення суспільно-небезпечних наслідків. Тому врахування одного з головних принципів громадянського суспільства “дозволене все те, що не заборонене законом”, та дія у вітчизняній та багатьох інших правових системах принципу “nullum crimen sine lege” в сучасних умовах підвищує необхідність активного реформування та вдосконалення законодавства з метою створення належної кримінально-правової бази забезпечення інформаційної безпеки, і в першу чергу – формування системи інформаційних злочинів, яка б дозволила ефективно протидіяти таким проявам інформаційної війни та суміжних з нею негативних явищ в інформаційній сфері, як інформаційна злочинність. Крім того, визначення поняття інформаційних злочинів та створення їх системи в кримінально-правовому значенні забезпечить конкретним матеріалом та визначить межи крімінологічних та криміналістичних досліджень, які до цього значною мірою фактично є беспредметними. Проблема формування системи інформаційних злочинів є проблемою не місцевого, національного, а глобального масштабу, оскільки в інформаційному суспільстві, де застосування новітніх інформаційних технологій та засобів комунікацій стирає географічні кордони, така “відкритість” дозволяє вільно скоювати злочини за межами країни перебування та майже одночасно в багатьох країнах, тобто інформаційна злочинність набуває транснаціонального характеру.
1. Кримінальний кодекс України. // www.liga.kiev.ua
2. Кримінальний кодекс України: Проект підготовлений робочою групою КМ України, 1997. С. 138
3. УК Российской Федерации,от 13.06.1996г. № 63-ФЗ// Собрание законодательства РФ.1996.№25.
4. Горбенко І.Д., Долгов В.І., Гріненко Т.О. Інформаційна війна – сутність, методи та засоби ведення// Правове, нормативне та метрологічне забезпеченя системи захисту інформації в Україні: Матеріали ювілейної науково-технічної конференції. - К., 1998. С.36-40.
5. Грешевников А. Информационная война. – М.: Русскій міръ, Рыбинск: Рыбынское подворье, 1999.
6. Dr. Herbert Burkert Privacy Enhancing Technologies and Trust in the Information Society/ Paper presented at the Conference "The Information Society, the Protection of the Right to Privacy" organized by the Observatory "Giordano dell' Amore" on the Relations between Law and Economics. Italy. 16 - 17 May 1997 // http://www.gmd.de/People/Herbert.Burkert/
7. Завадский И.И. Информационная война - что это такое ? // Конфидент. 1996. № 4. С.13-20.
8. Кузнецов П.А. Информационная война и бизнес // Конфидент. 1996.№ 4. С.21-23.
9. Расторгуев С.П. Информационная война. - М.: Радио и связь, 1998.
10. Черешкин Д.С., Смолян Г.Л., Цыгичко В.Н .Реалии информационной войны// Конфидент. 1996. №4. С.9-12.