ТАЦІЙ В.Я., В.СТАШИС В.В.
НОВИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(К О М Е Н Т А Р)

від 16 червня 2001 року
м. Київ
Новий Кримінальний кодекс України

5 квітня 2001 р. Верховна Рада 379 голосами прийняла новий Кримінальний кодекс ( 2341-14 ) - перший кримінальний кодекс незалежної України. Цій події передувала багаторічна і напружена праця з розробки проекту Кримінального кодексу (КК), що почалася у 1992 р., коли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів було створено робочу групу з провідних учених та практиків України, яка відразу ж почала інтенсивно працювати над проектом.

Необхідність підготовки нового КК України була зумовлена передовсім тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися без існування відповідної законодавчої бази. Такою законодавчою базою в боротьбі зі злочинністю передусім є Кримінальний кодекс. Значне зростання злочинності у перші роки незалежної України, виявлення її агресивних форм, поширення організованої злочинності та злочинності у сфері економіки поставили нагальні питання щодо створення Кримінального законодавства, яке б відповідало сучасним реаліям і давало можливості належного здійснення заходів боротьби із злочинністю. В умовах формування нових соціальних та економічних відносин чинний КК України, що був прийнятий у 1960 році, хоча й змінювався та доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади і не відповідав повною мірою як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії кримінального права.

Упродовж всього терміну роботи над проектом були внесені пропозиції щодо його поліпшення від наукових та навчальних закладів України, Росії, Білорусі, усіх правоохоронних та правозастосовчих органів України, від окремих юристів. Проект пройшов термінологічні експертизи Інституту української мови НАН України. У 1996 році в Києві проект був обговорений на робочому засіданні експертів Ради Європи, які дали йому позитивну оцінку.

У зв'язку із прийняттям Конституції України, а також необхідністю врахування зауважень та пропозицій, що надійшли від практичних працівників, проект було обговорено із представниками Верховного суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції, СБУ, МВС. У 1997 році проект було вдруге обговорено з експертами Ради Європи, які представляли Нідерланди, Італію, Швейцарію, Швецію, Португалію та інші країни. Також в 1997 р. за участю згаданих експертів та працівників правоохоронних органів проект було розглянуто на чотирьох міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися у Харкові. Після того він був опублікований у газеті "Іменем закону" та журналі "Право України" N 2 (7) за 1997 р.

Таке широке обговорення дало змогу сформулювати базові концептуальні положення Кримінільного кодексу:

  • визнання того, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права;
  • закріплення основоположних принципів цивілізованого кримінального права: нема злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою до кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом;
  • закріплення в кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних осіб;
  • поширення в КК положень, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю;
  • розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, формування санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих;
  • остаточна відмова від смертної кари як виняткової міри покарання, встановлення довічного позбавлення волі лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством людини при обтяжуючих обставинах;
  • зниження покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини; - введення у Кодекс низки нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання; - введення до Особливої частини низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного;
  • декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і боротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-правового або іншого впливу.

    У другому читанні проект був прийнятий Верховною Радою у вересні 2000 р. Третє читання, яким був прийнятий новий Кримінальний кодекс, відбулося 5 квітня 2001 р.

    Загальна частина проекту порівняно з Загальною частиною чинного КК за кількістю статей збільшена майже вдвічі. Таке збільшення пояснюється тим, що за більш ніж 35-річний термін дії КК 1960 року досягнення науки, а також тенденції судової практики показали, що необхідна подальша деталізація положень Загальної частини з тим, щоб заповнити прогалини, які в ній мають місце. Крім того, з'явились нові інститути, які потребують спеціального регулювання (наприклад, інститут множинности злочинів), виникла необхідність формулювання зовсім нових норм (наприклад, про врахування правових наслідків вироку суду іноземної держави, уявну оборону, виправданий ризик, добровільну відмову співучасників та ін.).

    Загальна частина проекту відрізняється від Загальної частини чинного КК своєю системою: якщо в чинному кодексі всього 5 розділів, то КК містить 16 розділів.

    Загальна частина відкривається розділом "Загальні положення", де визначається завдання Кримінального кодексу України: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань; забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1). В цій же статті закріплено принцип, відповідно до якого саме Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Тут же в статті 2, де встановлюються підстави кримінальної відповідальності, сформульовані три основних положення: 1 ) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом; 2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону; 3) ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

    Розділ II "Закон про кримінальну відповідальність" включає 8 статей (статті 3-10), в яких встановлюється, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс; злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. У цьому ж розділі визначаються межі чинності Кримінального кодексу в просторі та часі, а також окремі питання міжнародного співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю (видача злочинця та врахування вироку суду іноземної держави).

    Розділ III містить статті, що присвячені поняттю "Злочину, його видам та стадіям". У новому КК зберігається матеріально-формальне визначення злочину, яке найбільш повно характеризує його соціальну і правову природу, проводиться розподіл всіх злочинів залежно від ступеня їх тяжкості на чотири групи (категорії): злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини.

    Розділ IV "Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)" включає п'ять статей, в яких вирішено питання про вік, з якого настає кримінальна відповідальність, дані поняття осудності та неосудності, обмеженої осудності, сформульовано статтю про відповідальність за вчинення злочину в стані сп'яніння.

    На відміну від КК 1960 р. введено поняття обмеженої осудності (ст. 20), коли особа внаслідок хворобливого стану психіки не може повною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними.

    У ст. 22 зберігається існуючий в КК 1960 р. 16 річний загальний вік, з якого особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, а також знижений вік - 14 років за злочини, вичерпний перелік яких даний у цій же статті. Новий КК виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності, починаючи з 14 років, за злочини, вчинені з необережності, тому що відсутність життєвого досвіду і особливості розвитку мислення не дозволяють підліткам передбачити однакові з дорослими особами заходи перестороги. Разом з тим, значно розширений перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких може настати з 14 років (наприклад, за диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників тощо).

    Розділ V називається "Вина та її форми". На відміну від чинного КК, статті, які регулюють найважливіші питання вини, виділено в окремий розділ, що підкреслює їх вирішальне значення для кримінальної відповідальності. Цей розділ включає статті, в яких визначені форми вини, окреслені їх ознаки, дані чіткі визначення прямого і непрямого умислів, видів необережності - злочинної самовпевненості та злочинної недбалості.

    Розділ VI "Співучасть у злочині" включає 6 статей (ст. ст. 26-31): про поняття співучасті, види співучасників, форми співучасті, відповідальність співучасників і добровільну відмову співучасників.

    У статті 28 - "Вчинення злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією" - розкриваються ознаки названих форм співучасті.

    Нова за змістом для кримінального законодавства України є ст. 29 "Кримінальна відповідальність співучасників", яка містить положення, що відображають особливості кваліфікації діянь співучасників, питання відповідальності за співучасть.

    Вперше міститься у кримінальному законі стаття 31 "Добровільна відмова співучасників". У ній визначаються особливості добровільної відмови окремих видів співучасників та вплив добровільної відмови одного співучасника на кваліфікацію дій іншого.

    Розділ VII називається "Повторність, сукупність та рецидив злочинів". Вивчення судово-слідчої практики свідчить, що значна частина злочинів вчиняється особами, що раніше вже вчиняли злочини. Враховуючи, що повторність, сукупність та рецидив злочинів є надто поширеними, КК відводить їм окремий розділ Загальної частини.

    Розділ IX "Звільнення від кримінальної відповідальності" (ст. 44-49) також вперше включений як самостійний до Кримінального кодексу. Він починається статтею про правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності, в якій сформульовані два вихідних положення: вичерпність переліку правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (лише у випадках, передбачених в КК, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування), та можливість звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом (ч. 2 ст. 44). В цьому розділі КК передбачені такі підстави звільнення від кримінальної відповідальності: дійове розкаяння, примирення з потерпілим, передача винного на поруки, зміна обстановки та сплив строків давності.

    Розділ XI "Покарання та його види" містить статті про поняття мету покарання, систему покарань, їх класифікації і порядок призначення, окремі види покарань (ст. 50-64).

    У ст. 50 формулюється загальне поняття покарання як заходу державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину й полягає в передбачених законом обмеженнях прав і свобод засудженого. Метою покарання визнається кара, виправлення засудженого, спеціальна та загальна превенція злочинів. Спеціально зазначається, що покарання не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності.

    Стаття 51 передбачає 12 видів кримінальних покарань, а саме: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

    У цій статті всі види покарання, на відміну від КК 1960 р., розташовані від менш суворого до більш суворого, а також в єдиній "драбині" безвідносно до того, чи відносяться вони до основних чи додаткових, загальних чи спеціальних. Питання про те, які є покарань є основними, а які додатковими і який у зв'язку з цим порядок їх застосування, вирішується в окремій 52 статті.

    Особливе значення в ст. 52 має частина п'ята, згідно з якою ухилення від будь-якого виду покарання, призначеного вироком, визнається самостійним злочином проти правосуддя і повинне тягти кримінальну відповідальність за відповідною статтею Особливої частини КК.

    У розділі XI "Призначення покарання" (ст. ст. 65-73) передбачені загальні засади призначення покарання, обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання; особливості призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті; правила призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; порядок призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків тощо.

    Розділ XII "Звільнення від покарання та його відбування" (ст. 74-81) регулює питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, про звільнення від виконання покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнення від покарання внаслідок задавненості строків давності виконання обвинувального вироку, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання як позбавлення волі вагітної жінки та жінки, яка має дітей до трьохрічного віку, звільнення від покарання за хворобою і, нарешті, звільнення від покарання на підставі амністії чи помилування.

    У розділі XIII "Судимість" зосереджено всі норми, пов'язані з судимістю та її правовими наслідками (ст. 88-91). Тут розрізняється погашення та зняття судимості. Погашення судимості відбувається автоматично після відбуття покарання або закінчення добавлених строків, а зняття судимості провадиться судом. Строки погашення судимості диференціюються залежно від класифікації (тяжкості) злочинів, визначеної в ст. 12 КК, причому допускається погашення судимості на відміну від КК 1960 р. і при відбутті засудженим покарання понад 10 років позбавлення волі (ч. 9 ст. 88).

    У розділ XIV "Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування" новим є виділення статей про примусові заходи медичного характеру в окрему главу, що відповідає їх специфіці (ст. ст. 92-96). Новою є і стаття про саме поняття та мету примусових заходів медичного характеру. Вона не лише дозволяє відмежувати ці заходи від заходів покарання, а й відображає особливість їхньої мети порівняно з метою покарання (ст. 92).

    У розділі XV "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх". (ст. ст. 97-108) зосереджені в одній главі всі статті про особливості відповідальності неповнолітніх, що дозволяє акцентувати увагу правозастосовчих органів на питаннях диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх з урахуванням їх вікового розвитку.

    Особлива частина КК 2001 р. має 339 статей, які поділені на 20 розділів. Це "Злочини проти основ національної безпеки України", "Злочини проти життя та здоров'я особи", "Злочини проти волі, честі та гідності особи", "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи", "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина", "Злочини проти власності", "Злочини у сфері господарської діяльності" "Злочини проти довкілля", "Злочини проти громадської безпеки", "Злочини проти безпеки виробництва", "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту", "Злочини проти громадського порядку і моральності", "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення", "Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації", "Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян", "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів) та комп'ютерних мереж", "Злочини у сфері службової діяльності", "Злочини проти правосуддя", "Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)", "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку".

    Запропонована в новому КК система Особливої частини відбила не тільки певні теоретичні набутки з питань її побудови, а, головним чином, відобразила систему суспільних відносин та соціальних цінностей, які склалися в Україні в перші десять років її формування як незалежної, демократичної держави, і які підлягають кримінально-правовій охороні.

    Система Особливої частини поповнилася новими розділами "Злочини проти довкілля" (розділ VIII), "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж" (розділ XVI), "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку" (розділ XX). Ці розділи містять значну кількість статей, якими вперше встановлюється кримінальна відповідальність за діяння, що є суспільно небезпечними. Так, в розділі VIII новими є ст. 236 "Порушення правил екологічної безпеки", ст. 237 "Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення", ст. 253 "Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля"; в розділі XVI - ст. 362 "Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем", ст. 363 "Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем"; в розділі XX - ст. 437 "Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, ст. 439 "Застосування зброї масового знищення", ст. 442 "Геноцид" та ін. Більшість статей цього розділу уведені до КК 2001 року у відповідності із міжнародними конвенціями та договорами, учасником яких є Україна. Також давно вже назріла потреба, яка знайшла достатнє обгрунтування в наукових розробках, у виокремленні в самостійні розділи Особливої частини таких посягань, як "Злочини проти безпеки виробництва" (розділ X), "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту" (розділ XI), "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення" розділ XIII), "Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації" (розділ XIV).

    Велика глава III КК 1960 р. щодо відповідальності за злочини проти особи поділена на три самостійні розділи: "Злочини проти життя та здоров'я особи" (розділ II), "Злочини проти волі, честі і гідності особи" (розділ III), "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" (розділ IV). Запропонована в КК 2001 р. система Особливої частини є більш зручною для застосування, оскільки зразу ж дає слідчому, прокуророві, судді, адвокатові орієнтир у розміщенні тих чи інших статей в КК. Та й для громадян України дуже важливо, щоб було досить просто відшукати в кодексі ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин. Треба також відзначити, що на відміну від КК 1960 р., який окремо передбачав відповідальність за злочини проти державної і колективної власності та проти індивідуальної власності, в КК 2001 року виділено один розділ VI проти власності. Рівність форм власності, що проголошена Конституцією та законодавством України, виключає потребу диференціації відповідальності залежно від належності майна тому чи іншому власникові.

    Завершує систему Особливої, частини розділ "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку". Передбачається, що норми цього розділу будуть застосовуватися дуже рідко, а сфера їх дії вочевидь обмежена.

    Особливе місце посідає розділ VII "Злочини у сфері господарської діяльності", бо в ньому найбільшою мірою відображені ті негативні явища, що супроводжують процеси економічних реформ в Україні, боротьба з якими потребує рішучого застосування кримінально-правових заходів.

    Усі статті, що включені в цей розділ, можна поділити на три групи. Перша містить статті, які встановлюють відповідальність за суспільне небезпечні дії, що не були передбачені КК 1960 року, незважаючи на те, що останніми роками його глава VI "Господарські злочини" постійно змінювалася та доповнювалася новими статтями. Це "Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення" (ст. 200), "Незаконні виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів" (ст. 204), "Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті" (ст. 207), "Легалізація (відмивання) коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" (ст. 209), "Порушення правил здачі дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння" ст. 214), "Незаконні виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма" (ст. 217), "Незаконні дії у разі банкрутства" (ст. 221), "Фальсифікація засобів вимірювання" (ст. 226), "Незаконне використання товарного знака" (ст.229), "Порушення антимонопольного законодавства" (ст. 230), "Незаконна приватизація державного, комунального майна" (ст. 233), "Незаконні дії щодо приватизаційних паперів" (ст. 234), "Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання" (ст. 235). Необхідність, наприклад, включення до КК статті, яка передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, зумовлена тим, що такі дії останнім часом значно поширилися і створюють підгрунтя для руху тіньового капіталу з усіма негативними наслідками, які звідси випливають, а також міжнародними зобов'язаннями України.

    Другу групу Складають статті, які замінюють статті КК 1960, але і з суттєвими змінами та доповненнями, що були внесені до них. Це "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї" (ст. 199), "Контрабанда" (ст. 201), "Порушення порядку зайняття господарською або банківською діяльністю" (ст. 202), "Фіктивне підприємництво" (ст. 205), "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків" (ст. 208), "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" (ст. 212), "Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом" (ст. 213), "Фіктивне банкрутство" (ст. 218), "Обман покупців і замовників" (ст. 225), "Випуск або реалізація недоброякісної продукції" (ст. 227). Наприклад, стосовно ст. 148-2 КК 1960 р., ст. 212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" доповнена частиною четвертою, згідно з якою особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою.

    Нарешті, третю групу складають статті, які також замінюють статті КК 1960 року, але введені до нового КК без суттєвих змін. Це "Зайняття забороненими видами господарської діяльності" (ст. 203), "Протидія законній господарській діяльності" (ст. 206), "Порушення законодавства про бюджетну систему України" (ст. 210), "Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку" (ст. 211).

    Характерною рисою Особливої частини нового КК є розширення в ній кількості норм, якими заохочується діяльне розкаяння після вчинення злочину. Можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності після скоєння нею злочину передбачена, зокрема, в ч. 2 ст. 111 "Державна зрада", ч. 2 ст. 114 "Шпигунство", ч. 3 ст. 175 "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, установлених законами виплат", ч. 4 ст. 212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів", ч. 2 ст. 255 "Створення злочинної організації", ч. 5 ст. 258 "Терористичний акт", ч. 6 ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань", ч. 3 ст. 263 "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами", ч. 4 ст. 289 "Незаконне заволодіння транспортним засобом", ч. 4 ст. 307 "Незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збування наркотичних засобів або психотропних речовин", ч. 4 ст. 309 "Незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту", ч. 4 ст. 311 "Незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збування прекурсорів", ч. 3 ст. 369 "Давання хабара". Безумовно, що розвиток інституту заохочення в Особливій частині відповідає ідеї гуманізації кримінального законодавства та має перспективу щодо його поширення.

    У санкціях норм Особливої частині знайшло своє відображення концептуальне положення, яке було закладено ще у перші роки розробки проекту КК, щодо гуманізації системи покарань. По-перше, всі санкції Особливої частини побудовані за схемою: від менш суворих покарань - до більш суворих. Сенс такої побудови в тому, що суд, відмовляючись від призначення менш суворого покарання, повинен навести мотиви щодо необхідності звернення до більш суворого покарання. Враховуючи, що санкції передбачають, як правило, в альтернативі не два, а три, а то і більше видів покарання, то, безумовно, рух до найбільш суворого покарання потребує пошуку достатньо виважених та обгрунтованих для цього аргументів. По-друге, характерною рисою Особливої частини є також зниження для більшості злочинів покарання у виді позбавлення волі та уведення до санкцій покарань альтернативних позбавленню волі. Так, суттєво знижені покарання за господарські, військові, необережні злочини. Покарання як позбавлення волі на строк до 15 років збережено, як правило, за злочини, що пов'язані із посяганням на життя людини, а також за корисливо-насильницькі злочини.

    Новий КК України відображає досягнення сучасної науки кримінального права, грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принцип гуманізму та законності. Його уведення в дію повинно загалом поліпшити ситуацію в суспільстві, створити умови для нормального здійснення правосуддя та розвитку України на шляху до соціальної, правової держави.

    Президент Академії правових наук України, ректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Академії НАН та АПрН України,керівник робочої групи Кабінету Міністрів України з підготовки та доопрацювання проекту Кримінального кодексу України
    В.ТАЦІЙ

    Перший проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, академік АПрН України, заступник керівника робочої групи Кабінету Міністрів України з підготовки та доопрацювання проекту Кримінального кодексу України
    В.СТАШИС

    Газета "Урядовий кур'єр" від 16 червня 2001 року, N 106