Центр исследования компьютерной преступности

home контакты

Современное состояние государственной системы прав интеллектуальной собственности в Украине: организационно-правовой аспект

Дата: 25.10.2005
Источник: crime-research.ru
Автор: Александр Юрченко, к.ю.н.


В Україні зроблено головне для забезпечення гарантованих Конституцією прав громадян на захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності: створено сучасну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності та сформовано дієздатну інфраструктуру, яка забезпечує реалізацію державної політики в цієї сфері [1]. Від розв’язання проблеми створення ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, — перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ століття — економіки, що базується на знаннях.

Існуюча в Україні нормативно-правова база забезпечує правову охорону об'єктів інтелектуальної власності та порядок їх використання [2]. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності підрозділяється на загальне та спеціальне. Загальне законодавство у сфері інтелектуальної власності складається з таких складових: Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України, про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Закон України “Про виконавче провадження”.

Спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності: Закон України “Про авторське право і суміжні права”, Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп’ютерних програм, баз даних”, Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”, Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, Закон України “Про інформацію”, Закон України “Про захист прав споживачів”.
Однак, практика застосування законодавства виявила цілий ряд проблем, пов'язаних з невідповідністю деяких його норм нормам міжнародного права, забезпеченням ефективного захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності та створенням цивілізованого ринку цих об'єктів.

Ефективність захисту прав у сфері інтелектуальної власності залежить від досконалості нормативно-правової бази, сформованої інфраструктури національної системи правової охорони інтелектуальної власності, ефективності підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, а також інформаційного забезпечення її діяльності [3].

Найважливішими аспектами державної політики щодо набуття, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності є координуюча діяльність органів виконавчої влади, пов'язана із забезпеченням правової охорони новітніх вітчизняних технологій, у тому числі в іноземних державах, удосконалення механізмів правового регулювання важливих питань стосовно комерційного використання об'єктів інтелектуальної діяльності, створення їх повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів [4].
Складність розв'язання зазначених проблем полягає в надзвичайно високому ступені динамічності й різнобічності відносин, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Самий зміст поняття "інтелектуальна власність", його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Відносини, що виникають у зв'язку з цим, тісно пов'язані з найновітнішими технологіями — не лише в сенсі об'єкту цих відносин, але й їх регулювання, застосування нетрадиційних підходів до забезпечення прав власності [5].

Інтелектуальна власність є важливим елементом інтелектуального капіталу, який є структурно складним явищем [6]. Поряд з елементами гуманітарного та споживчого капіталу, він охоплює так званий структурний капітал, який, у свою чергу, включає в себе інноваційний капітал, а останній — комплекс об'єктів, що становлять інтелектуальну власність.

Слід зазначити, що існують два шляхи забезпечення технологічного прогресу. Перший базується, передусім, на розвитку власного науково-технологічного потенціалу; другий — на запозиченні інновацій з-за кордону. Дослідження показують [7], що активне патентування та взагалі захист інтелектуальної власності більшою мірою відповідає першому з названих шляхів, тоді як для другого шляху високий рівень охорони інтелектуальної власності є менш значимим фактором.

Після здобуття незалежності в 1991 р. Україна отримала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, які, до того ж, потребували докорінної перебудови відповідно до принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного й соціокультурного простору.

Механізми охорони інтелектуальної власності в Україні на початку 1990-х років характеризувалися наступними рисами:
- обмеженим законодавчим полем, що складалося, головним чином, з кількох десятків статей Цивільного кодексу 1963 р. [8], які значною мірою не відповідали чинним міжнародним нормам і відбивали засади виняткової ролі держави в економіці;
- вкрай нерозвиненою інфраструктурою: уся патентно-інформаційна база колишнього Держпатенту СРСР [9] стала власністю Російської Федерації.
Перший етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.), зважаючи на окреслений вище стан справ, став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Цей процес розвивався за наступними напрямами.
Підтвердження участі України в міжнародних угодах з питань захисту прав інтелектуальної власності:
- в Паризькій конвенції про охорону промислової власності (дата набуття чинності стосовно України – 25 грудня 1991 р.), Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (25 грудня 1991 р.), Договорі про патентну кооперацію (25 грудня 1991 р.), а також у Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (26 квітня 1970 р.), у Всесвітній конвенції про авторське право (27 травня 1973 р.).
- Прийняття, з урахуванням міжнародних регулятивних норм, низки спеціальних законів України щодо охорони інтелектуальної власності в окремих сферах: "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 р.), "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (15 грудня 1993 р.), "Про охорону прав на промислові зразки" (15 грудня 1993р.), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (15 грудня 1993р.), "Про авторське право і суміжні права (23 грудня 1993р.), а також Указу Президента України "Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні" (№479/92, 18 вересня 1992 р.).
- Внесення положень про охорону інтелектуальної власності до інших законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності: "Про власність" (7 лютого 1991 р.) — розділ "Право на інтелектуальну власність", "Про зовнішньоекономічну діяльність" (16 квітня 1991 р.), Митний кодекс України (12 грудня 1991 р.), Основи законодавства України про культуру (14 лютого 1992 р.), "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 лютого 1992 р.), "Про інформацію" (2 жовтня 1992 р.), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (16 листопада 1992 р.), "Про науково-технічну інформацію" (25 червня 1993 р.), "Про телебачення і радіомовлення" (21 грудня 1993 р.), "Про захист інформації в автоматизованих системах" (5 липня 1994 р.) та ін.
- Прийняття низки нормативних документів, що захищають економічні інтереси творчих працівників — постанови Кабінету Міністрів України "Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва" (№108, 3 березня 1992 р.), "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" (№784, 18 листопада 1994 р.).
- Створення в 1992р. у складі Комітету з науково-технічного прогресу при Кабінеті Міністрів України на базі Патентного фонду України Державного патентного відомства України, що почало виконувати функції центрального органу державної виконавчої влади у сфері охорони промислової власності [10].
- Створення в 1992 р. на базі Українського республіканського агентства з авторських і суміжних прав Державного агентства з авторських і суміжних прав [11].

Другий етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов'язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, — укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ). Цей етап характеризувався наступним:
- Помітним розширенням міжнародно-правової основи охорони інтелектуальної власності в країні — за...

Добавить комментарий
2005-10-27 01:08:38 - Исправлено, спасибо! gva
Всего 1 комментариев


Copyright © 2001–2019 Computer Crime Research Center

CCRC logo
Главным направлением в деятельности Центра является широкое информирование общественности об основных проблемах и способах их решения, с которыми сталкивается общество в сфере противодействия компьютерной преступности.