Форми і способи протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією за Кримінальним кодексом України
Дата: 05.04.2004Источник: www.crime-research.ru
Автор: Сергій Дрьомов, викладач Національної академії СБ України
Об'єктивна сторона є одним з елементів складу злочину, який охоплює ознаки, що характеризують злочин з точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння. Зміст ознак цього елементу часто є критерієм розмежування суміжних складів злочинів.
Ретельне дослідження ознак об'єктивної сторони складу злочину допомагає дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу, зумовлює забезпечення законності у процесі боротьби зі злочинністю. Правильне встановлення ознак об’єктивної сторони важливе з багатьох причин. Воно нерідко дає можливість визначити ознаки об’єкта і суб’єкта злочинного посягання [1].
Ознаки об’єктивної сторони мають велике самостійне значення для розмежування злочинів. Розмежовувати злочини за об’єктивною стороною, як правило, доводиться у тих випадках, коли встановлено, що обидва діяння посягають на одну й ту ж саму область суспільних відносин, тобто коли вже в загальних рисах з’ясовано об’єкт злочинного посягання та встановлено, що ці діяння відносяться до однієї групи злочинів [2]. Крім того, встановлення способу вчинення злочину у ряді випадків дозволяє зробити висновок щодо форми вини.
Порушення об’єкта, що охороняється законом, може бути вчинене не будь-якими, а тільки певними діями, характер яких визначається, в першу чергу, властивостями самого об’єкта [3].
Критично розглядаючи статтю 362 КК України (у її теперішній редакції), яка передбачає кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, видається доречним звернути увагу на ряд недоліків, які, на наш погляд, можуть призвести до неоднозначного тлумачення вказаної кримінально-правової норми та негативно вплинути на практику її застосування.
Диспозиція ст.362 КК України передбачає наступні альтернативні діяння щодо протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією, кожне з яких може самостійно утворювати об’єктивну сторону складу злочину:
• викрадення;
• привласнення;
• вимагання;
• заволодіння комп’ютерною інформацією шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем.
На наш погляд, таке перевантаження диспозиції є недоречним. З першого погляду об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.362 КК України, представлена всього чотирма формами протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією. Однак, більш детальний аналіз дає підстави стверджувати дещо інше.
У першу чергу, зазначимо, що видається доцільним на законодавчому рівні визначити зміст поняття „викрадення”. До набрання чинності Кримінальним кодексом України 2001 року у КК 1960 року використовувався термін „розкрадання”.
Під розкраданням у кримінальному праві розуміється корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність [4]. Розкрадання – поняття родове, таке, що дає уявлення про характерні ознаки, притаманні ряду конкретних злочинів проти власності. Щодо форм розкрадання єдиної позиції не існує. Г.А.Крігер зазначає, що законодавством СРСР виділялись розкрадання у формі: 1) крадіжки; 2) грабежу; 3) розбою, 4) привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем; 5) шахрайства. Інші фахівці, зокрема, П.С.Матишевський поряд з вказаними формами розглядають вимагання.
Поняття „викрадення” не слід змішувати з поняттям „розкрадання”, через те, що перше відноситься до другого як частина до цілого. Викрадення охоплює лише декілька форм розкрадання (крадіжку, шахрайство, грабіж, розбій), при яких злочинне заволодіння майном відбувається шляхом вилучення його з володіння окремих осіб [5].
Іншої думки притримується А.М.Ришелюк, котрий у коментарі до ст.362 КК України пропонує розуміти викраденням лише крадіжку і грабіж [6]. Така позиція видається не зовсім виправданою, адже за способом заволодіння комп’ютерною інформацією грабіж дуже близький до розбою. Однак, А.М.Ришелюк розбій не вважає формою викрадення.
Послідовно розвиваючи позицію Г.А.Крігера, який, на наш погляд, найбільш повно і зважено визначає форми викрадення, можна зробити висновок про те, що чинна редакція ст.362 КК України має ряд суттєвих недоліків. Так, якщо виходити з того, що заволодіння комп’ютерною інформацією шляхом шахрайства є однією з форм викрадення, то видається недоречним виділяти її окремо у диспозиції статті.
Отже диспозиція ст.362 КК України передбачає сім форм протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією: 1) крадіжка; 2) грабіж; 3) розбій; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) вимагання; 6) привласнення; 7) заволодіння шляхом зловживання службовим становищем.
Діяння грає роль способу вчинення злочину тоді, коли перебуває з ним в ідеальній сукупності, будучи невід’ємною частиною його об’єктивної сторони [7]. Спосіб викрадення визначає форму цього злочину і являє собою сукупність прийомів та методів, направлених на заволодіння комп’ютерною інформацію.
Аналіз ст.362 КК України дозволяє зробити висновок про те, що вказана кримінально-правова норма передбачає наступні способи вчинення злочину:
• крадіжка - таємно;
• грабіж - відкрито та із застосуванням насильства;
• розбій - шляхом нападу;
• шахрайство - шляхом обману чи зловживання довірою;
• привласнення – шляхом зловживання довірою чи зловживання службовим становищем;
• вимагання – шляхом психічного насильства чи шантажу.
Таке розмаїття способів протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією, передбачене однією статтею КК, може свідчити про намагання законодавця вирішити проблему адекватності об’єму та змісту кримінально-правової норми завданням, які вона має вирішувати. Важко не погодитися з тим, що діяння, передбачені ст.362 КК України, становлять велику суспільну небезпеку і вимагають вжиття відповідних заходів кримінально-правового характеру. Однак, вбачається недоречним об’єднувати в рамках однієї статті різні за способом форми заволодіння комп’ютерною інформацією.
Як зазначав В.М.Кудрявцев, створюючи будь-яку кримінально-правову норму, законодавець змушений вирішувати проблему співвідношення між абстрактністю та конкретністю формулювання статті; між імперативністю (категоричністю) і диспозитивністю (гнучкістю) [8].
У процесі створення кримінально-правової норми, поряд з протиріччями суто правового характеру, доводиться долати протиріччя суспільної свідомості учасників правовідносин. Дія кримінального законодавства тим ефективніша, чим більше воно враховує соціально-психологічні категорії правової суспільної свідомості [9]. Вирішення цієї проблеми більшою мірою лежить у площині конструювання диспозиції статей кримінального закону. Створюючи кримінально-правову норму, правотворчий орган має спиратися на глибоке дослідження правової дійсності, тобто правового аспекту соціальних процесів. Законодавець повинен враховувати різний рівень правосвідомості працівників правозастосовних органів та пересічних громадян. Абстрактна диспозиція краще вписується в існуючу правову систему та більш зручна для застосування уповноваженими на те органами. З іншого боку, вона може бути не завжди зрозумілою пересічним громадянам. Так, диспозиція ст.362 КК України у чинній редакції, незважаючи на її обсяг, має абстрактний вигляд. На це, у першу чергу, вказує те, що вона є відсильною. Для того, щоб встановити юридичний зміст привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем потрібно звертатись до кримінально-правових норм, що містяться у інших статтях (189, 190, 191) Особливої частини КК України. Крім того, як зазначалося раніше, чинний КК не дає визначення поняття викрадення. А це, у свою чергу, створює додаткові проблеми для вірного розуміння змісту об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.362 КК України.
Процес створення кримінально-правової норми поряд з вирішенням інших завдань передбачає визначення об’єму та змісту нового складу злочину. Тобто кримінально-правова норма повинна викладатись у лаконічній формі, але бути змістовною та зрозумілою не тільки для фахівців у галузі кримінального права. Навіть поверхневий аналіз диспозиції ст.362 КК України дозволяє дійти висновку, що вирішити це завдання поки що не вдалося. На наш погляд, оптимальне рішення потрібно шукати у проміжку між узагальнюючою та казуїстичною конструкцією диспозиції статті (або скоріше за все статей).
Як зазначалося раніше, диспозиція статті 362 КК України є відсильною, адже вона не розкриває змісту форм протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією, а примушує звертатися до інших кримінально-правових норм, передбачених Особливою частиною КК України. Об’єктивні ознаки викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем подібні об’єктивним ознакам злочинів проти власності, передбачених статтями 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК України. Однак, кожна із форм протиправного заволодіння чужим майном представлена окремою статтею у Розділі VI КК України. Тому тим більш незрозумілим видається рішення законодавця про створення ст.362 КК саме у чинній редакції.
Підводячи деякі підсумки, вкотре зазначимо, що чинна редакція ст.362 КК...
| Добавить комментарий |
| Всего 0 комментариев |
