Центр исследования компьютерной преступности

home контакты

ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТОТАЛЬНОГО ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЯК ЕФЕКТИВНОГО ЗАСОБУ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Дата: 10.02.2004
Источник: crime-research.ru
Автор: Безрученко В.С.


Феномен „тіньова економіка” привернув до себе увагу вчених і практиків (в першу чергу закордонних) з другої половини 70-х років минулого століття. В Україні, як союзній республіці СРСР, в цей період за оцінками західних вчених [1] тіньова економіка складала 3-4% валового внутрішнього продукту (ВВП), що було значно нижче, ніж у країнах з ринковою економікою. В 80 90 роки відношення тіньової економіки до ВВП постійно зростало, і в 1990 році складало, за даними [2], вже 10 11%. Потрібно відзначити, що в ці часи тіньова економіка поряд з негативними виконувала і такі важливі соціальні функції, як компенсація інерційності офіційної економіки та реалізація підприємницької активності певної частини населення.


Прорахунки в процесі здійснення радикальних політичних та економічних перетворень в Україні, створили оптимальні умови для розвитку тіньової економіки. Так, у 1990-1994 р.р. діяв своєрідний „закон Мура” для тіньової економіки, - обсяг тіньової економіки по відношенню до ВВП подвоювався кожні два роки [3], і, за даними Міністерства економіки, за останнє десятиліття досяг свого максимуму в 1997 році, піднявшись до позначки 65,6% ВВП. За тим же джерелом, на підставі монетарного методу, тобто обліку змін у структурі грошової маси (співвідношення між масою готівкових і безготівкових коштів), у третьому кварталі 2002 року обсяг тіньової економіки в Україні склав 42,7% від офіційного ВВП, який у третьому кварталі 2002 року склав 62,834 млрд. грн. [4].


В період розбудови незалежної України не тільки відбулося багатократне зростання обсягів тіньової економіки, але і суттєвого змінились її функції та соціально-економічні наслідки. Крім безумовно позитивних – забезпечення роботою значних верств населення та підняття рівня їх реальних доходів, в більшості ці наслідки негативні – це і зменшення дохідної частини бюджетів усіх рівнів через несплату податків, ріст корумпованості, деформація свідомості громадян через здобуття доходів поза межами правового поля. Загальновизнано, що такі масштаби тіньової економіки складають загрозу національній безпеці України [5].


Проблемі детінізації української економіки та пов'язаної з нею проблемі протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, присвячено чимало наукових праць, з цього питання відбувалися засідання Ради національної безпеки і оборони України, виходили Укази Президента України [6-10]. З 12 червня 2003 року набирає чинності Закон України від 28 листопада 2002 року № 249-IV „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” одночасно із внесеними вже після його прийняття поправками, зробленими на вимогу FATF (Спеціальної комісії з питань боротьби фінансовими методами з відмиванням брудних грошей), що спрямований на боротьбу з цим явищем. У складі Міністерства фінансів Постановою Кабінету Міністрів України [11] створений Державний департамент фінансового моніторингу для підвищення ефективності державного управління в цій сфері.


Зазначені та деякі інші нормативні акти передбачили здійснення окремих заходів, направлених на створення передумов для введення моніторингу за рухом грошових коштів. До таких заходів можна віднести як функції, які вже покладені на Державний департамент фінансового моніторингу - збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому контролю, створення єдиної інформаційної системи і ведення бази даних у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, налагодження інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері [12], так і заходи, здійснення яких заплановано на період до 2004 року, - це і заходи щодо обмеження позабанківського грошового обігу та широкого запровадження електронних платежів, і заходи щодо створення міжвідомчої інформаційної системи обміну даними про реєстрацію підприємств і організацій України та суб'єктів підприємницької діяльності, і запровадження системи обміну інформацією між центральними органами виконавчої влади, які здійснюють регулювання і контроль на фондовому ринку, а також заходи щодо створення уніфікованої електронної системи обміну інформацією між органами державної влади, що здійснюють контрольні функції у сфері зовнішньоекономічної діяльності [7].


Разом з тим, системного вирішення проблеми протидії тіньовій економіці не знайдено. За аналогією з „дірявим мішком” розрізнені в часі та по функціональному призначенню заходи не зможуть розв'язати проблему, для вирішення якої вони вживалися. Одна із стратегічних цілей прийняття нового Податкового Кодексу – залучення до оподаткування „сірих” економічних процесів тільки за рахунок зменшення ставки податку, є нереальною через те, що небажання сплачувати податки є майже „фізіологічною” властивістю людини, тобто забезпечити суттєве розширення бази оподаткування за рахунок лише зменшення ставки податку не вдасться, а, звідси, зменшиться наповнення бюджету. Через це застосування зменшеної ставки оподаткування повинно відбуватися одночасно з впровадженням опосередкованого контролю над тіньовим сектором економіки. Спробуємо визначити концептуальні засади та алгоритми його здійснення.


Заходи, що пропонуються, спрямовані, перш за все, проти не забороненої в державі економічної діяльності (сіра економіка), яка повинна враховуватися і контролюватися, але суб'єкти такої діяльності умисно її приховують з метою ухилення від сплати податків. Розглядаючи тіньову економіку як систему, що самоорганізується, розвивається відповідно до загальних економічних принципів і знаходиться в рівновазі із оточуючим середовищем, та виходячи із положень економіко-кримінологічної теорії злочинності, фундаментальним твердженням якої є те, що індивіди, що здійснюють злочинні дії, так само як і „не-злочинці”, приймають рішення на підставі економічного аналізу ситуації, тобто так само „раціонально максимізують задоволення власного інтересу (корисності), ... розглядають чисті витрати і вигоди кожної альтернативи і приймають на цій основі своє рішення” [13].


Як наслідок, можна зробити висновок про те, що якщо ми маємо на меті повернути у межі правового поля мільйони громадян, які зайняті в економічних процесах, не контрольованих державою, то потрібно створити для них такі умови, щоб більшій частині учасників цих процесів не було економічного сенсу приймати в них участь. В створенні таких умов задіяні такі основні фактори: зменшення вигоди (дохідності) від процесів, що відбуваються у „тіні”, в порівнянні з легальними економічними процесами та збільшення „витрат”, які визначаються як результат „добутку” таких факторів, як „важкість” покарання та ймовірність бути викритим.


Реалізація фактора „зменшення вигоди” можлива як шляхом зниження ставок оподаткування в офіційному секторі економіки, так і запровадженням ситуації, коли безготівкові кошти („чисті”) стають дорожче за готівкові (з певною ймовірністю „брудні”, тобто отримані в тіньовому секторі економіки). Така ситуація можлива при встановленні вартості товарів або майна в готівці вище за вартість товарів при безготівкових розрахунках. Курс відношення готівкових коштів до безготівкових має встановлюватися державою і поряд із величиною ставок оподаткування та ставкою „оподаткування” амністованих некримінальних капіталів регулювати швидкість перетоку капіталу з тіньового сектору в офіційний.


Широке запровадження безготівкових платежів можливе лише шляхом залучення до нього всіх верств населення шляхом запровадження платіжної картки єдиного державного зразка. На платіжні картки єдиного державного зразка мають зараховуватись всі легальні платежі (зарплати, стипендії, гонорари, дивіденди і т.і.) та готівкові кошти громадян, легальність яких не викликає сумніву або через не перевищення певного встановленого державою обсягу (одноразово, спочатку введення моніторингу в дію), або підтверджена відповідними документами.


Справедливості заради потрібно відзначити, що ідея протидії тіньовим економічним проявам шляхом застосуванням платіжних карток та використанню курсового відношення готівки до безготівки висувалась „батьком радянської кібернетики” академіком В.М.Глушковим ще наприкінці 70-х років [14], але вона не отримала свого розвитку, а зважаючи на рівень розповсюдження та технічні характеристики обчислювальної техніки в той період, сприймалася як наукова фантастика.


Основна маса продукції, що виробляється в тіньовому секторі чи контрабандно імпортується, реалізується через дрібні торгові точки чи пункти по здійсненню послуг населенню. Державою неодноразово здійснювались спроби контролювати цей процес шляхом обов'язкового запровадження реєстраторів розрахункових операцій (електронно-касових контрольних апаратів, (ЕККА)), але повсюди їх запровадити так і не вдалось, зокрема і через невдоволення працівників цих підприємств. Автором пропонується впровадження спеціальних єдиних платіжних карт для суб'єктів господарювання, аналогічних платіжним карткам єдиного державного зразка для населення. Перерахунок коштів з індивідуальної картки покупця (споживача послуг) на картку суб'єкта господарювання (їх може бути декілька, в залежності від кількості точок, що приймають готівку) може здійснюватись за допомогою спеціального картрідера, який таким чином повністю замінить ЕККА. Застосування таких картрідерів суб'єктами господарювання має бути добровільним, і визначатися, в першу чергу, економічними інтересами, за рахунок більш високої ціни безготівкових коштів. Підприємець, що реалізував товар за готівку, може задекларувати одержані надходження, вказати їх джерела, сплатити з них податки, та перевести їх у безготівковий...

Добавить комментарий
2005-02-23 15:19:12 - Хорошая стаття она мне пригодится в учебе. anet
2005-02-23 15:19:09 - Хорошая стаття она мне пригодится в учебе. anet
Всего 2 комментариев


Copyright © 2001–2019 Computer Crime Research Center

CCRC logo
Главным направлением в деятельности Центра является широкое информирование общественности об основных проблемах и способах их решения, с которыми сталкивается общество в сфере противодействия компьютерной преступности.