Інформаційна безпека як засіб протидії кіберзлочинності
Дата: 26.03.2004Источник: www.crime-research.ru
Автор: Сергій Апухтін
Сьогодні ми живемо і працюємо у світі глобальних можливостей взаємодії. Стрімке збільшення кількості персональних комп'ютерів, вільний доступ до Інтернету і швидкий розвиток ринку нових комунікаційних пристроїв змінили і способи проведення дозвілля, і методи ведення бізнесу. Змінюються і способи скоєння злочинів. Злочинність глобальних цифрових технологій відкриває нові можливості для діяльності злочинців. І бізнесмени, і споживачі позбавилися мільйонів доларів “за допомогою” злочинців, що володіють комп'ютерними знаннями. Більш того, комп'ютери і мережі можуть використовуватися для того, щоб викликати тривогу, посіяти паніку, очікувати насильницьких нападів – і навіть для координації і здійснення терористичних дій. На жаль, у багатьох випадках правоохоронні органи відстають від злочинців, не маючи необхідних технологій і кваліфікованого персоналу для створення перешкод нової і швидко зростаючої загрози, названої кіберзлочинністю [1].
Термін «кіберзлочинність» у правових актах офіційно не вказується. Разом з тим, саме поняття закріпилося в лексиконі правоохоронних органів розвинених держав Європи і Світу і має на увазі злочинність у сфері комп'ютерної інформації і телекомунікацій, незаконний обіг радіоелектронних і спеціальних технічних засобів, поширення неліцензійного програмного забезпечення для ЕОМ, а також деякі інші види злочинності.
Донедавна багато техніків-професіоналів не розуміли феномена кіберзлочинності й не виявляли інтересу до нього. У багатьох випадках працівники правоохоронних органів відчували недолік інструментарію, необхідного для того, щоб зайнятися цією проблемою [2].
У ряді міжнародних документів визнано, що кіберзлочинність сьогодні загрожує не тільки національній безпеці окремих держав, а й безпеці людства та міжнародному порядку. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема, в таких міждержавних угодах, як Резолюція Ради ЄС “Про законний моніторинг телекомунікацій” (96/З 329/01) від 17 січня 1995 р. та Конвенції Ради Європи “Про кіберзлочинність” від 23 листопада 2001р.
З огляду на національну безпеку України, спостерігається небезпечна тенденція, пов'язана зі збільшенням технічної і технологічної залежності держави від транскордонних проявів кібертерористів. Останнім резонансним проявом комп'ютерного вірусного посягання на національну систему електронних телекомунікацій є пошкодження комп'ютерної мережі Укртелекому. Збитки від однієї кібератаки, за різними експертними оцінками, коливаються в межах 1 млн. дол. США.
Стан інформаційно-телекомунікаційних систем і рівень їхнього захисту є одним з найважливіших факторів, що впливають на інформаційну безпеку держави.
Одним із головних засобів протидії кіберзлочинності є інформаційна безпека [3].
Національна безпека істотно залежить від забезпечення інформаційної безпеки, й у ході технічного прогресу ця залежність буде зростати. Визначень інформаційної безпеки на сьогодні існує досить багато. Лише в нормативних документах і в науковій літературі їх налічується шістнадцять. Єдиної думки про те, що таке інформаційна безпека немає. І в цьому, на нашу думку, головна проблема стану захисту інформації. Ми постійно говоримо про те, що інформаційна безпека забезпечується на належному рівні, але як ми можемо казати про це напевне, коли ми не маємо єдиних правил про те, що ми захищаємо, як захищаємо і від чого. Проблем інформаційної безпеки безліч, як і проблем розвитку процесу інформатизації. У цій сфері необхідно вирішувати питання, пов’язані з визначенням природи різних видів інформаційних небезпек (загроз), механізмів їхнього впливу на об'єкти інформаційної безпеки, можливих наслідків цих впливів, шляхів і методів їх нейтралізації або зменшення.
З цієї низки проблем найбільш вивченими є проблеми, пов’язані із захистом інформації. Що ж до питань захисту людини, людських спільнот, суспільства в цілому, то з погляду розробки методології, шляхів, форм і методів забезпечення інформаційної безпеки вони вивчені недостатньо [4].
Все це тільки на руку кіберзлочинності і вона цю можливість використовує. Сьогодні кіберзлочинність набула тенденції поширення. Зазначена тенденція зумовлена такими чинниками:
- бурхливим розвитком глобальної системи електронної телекомунікації, на зразок Інтернет;
- приєднанням до процесу формування так званої глобальної кіберцивілізації нових країн через спеціальні національні програми на зразок інформатизації, розвитку інформатики, інформаційного суспільства, постіндустріального суспільства, електронного суспільства та подібних до них за змістом;
- зростанням у структурі національних економік і міжнародній економіці сектору торгівлі та надання послуг через електронні (комп'ютерні) засоби телекомунікації (зокрема, Інтернет-торгівля).
Що стосується України, слід відмітити такі негативні чинники, що стримують активну боротьбу з кіберзлочинами і не дозволяють нашій державі на рівноправній основі включитися у світове інформаційне суспільство:
- відсутність достатньої державної фінансової підтримки фундаментальних і прикладних вітчизняних досліджень у сфері попередження і боротьби з кіберзлочинністю;
- практично відсутній розвиток вітчизняного виробництва конкурентоспроможних засобів інформатизації і зв'язку, їх захисту;
- інформатизація державних і комерційних структур здійснюється переважно на базі закордонної технології та комп'ютерної техніки (стратегічна технічна і технологічна залежність від інших держав);
- недостатні професійні знання працівників правоохоронних органів у сфері боротьби з інформаційними злочинами.
Перш за все, органам державної влади слід звернути особливу увагу на діяльність правоохоронних органів, тому що тільки в їх обов'язки входить боротьба з кіберзлочинністю. Лише від якісної боротьби правоохоронних органів з кіберзлочинністю залежить, чи зможемо ми говорити про існування інформаційної безпеки особи та держави в цілому.
Дослідження діяльності спеціальних підрозділів правоохоронних органів України щодо боротьби з кіберзлочинністю виявило ряд обставин, що не сприяють активізації та координації їх діяльності:
- низький рівень їх технічного та технологічного оснащення;
- вияви нездорової конкуренції між спецпідрозділами різних відомств (з конфіденційних джерел стало відомо, що нерідко спецпідрозділи СБУ передають до спецпідрозділів МВС оперативні матеріали про факти тільки тих кіберзлочинів, які вважаються безнадійними для розкриття);
- спецпідрозділи СБУ (де сконцентровано найкращий потенціал фахівців) не вважають за доцільне ділитися досвідом зі спецпідрозділами інших відомств щодо методів і способів виявлення, документування і розкриття кіберзлочинів, мотивуючи тим, що це є засобами подвійного використання технологій (хоча нерідко зазначені технології описані у відкритих публікаціях);
- низький рівень інформаційно-правової культури в більшості суддівського корпусу, особливо на районному рівні.
Враховуючи вищевказане, зазначимо, що й досі є деяка антипатія – чи, принаймні, недовіра – між двома найбільш важливими учасниками будь-якої ефективної боротьби з кіберзлочинами – співробітниками правоохоронних органів і професіоналами в області комп'ютерів. Тісне співробітництво між ними є ключовим моментом, якщо нам необхідно взяти контроль над кіберзлочинністю.
Співробітники правоохоронних органів знають кримінальний закон, а також основи збору доказів і питання передачі правопорушників правосуддю. Технічний персонал орієнтується в комп'ютерах і мережах, їхній роботі, вміє відслідковувати інформацію в них. Кожний має свою “половинку ключа” до нанесення поразки кіберзлочинцям. Тому основною метою держави повинне бути з’єднання цих двох суб’єктів, аби показати, як вони можуть і повинні працювати разом, захищаючи від кіберзлочинів, припиняючи і попереджаючи їх, залучаючи до суду осіб, що використовують сучасні технології для заподіяння шкоди громадянам, організаціям, бізнесу і суспільству. Насамперед, виявлення, попередження і припинення злочинів в інформаційно-телекомунікаційній сфері і сприяє забезпеченню інформаційної безпеки України.
1. Шиндер Д.Л. Киберпреступность: перед лицом проблемы. - www.crime-research.org.
2. Мирошников Б.Н. Борьба с киберпреступлениями – одна из составляющих информационной безопасности Российской Федерации. - www.crime-research.org.
3. Калюжний Р.А., Цимбалюк В.С. Координація діяльності органів влади у боротьбі з організованою кіберзлочинністюю. - www.crime-research.org.
4. Інформаційна безпека: сутність та проблеми (матеріали круглого столу). - Запоріжжя, 1998.
| Добавить комментарий |
| Всего 0 комментариев |
