Центр исследования компьютерной преступности

home контакты

Проблема web-порнографії та шляхи її подолання

Дата: 03.11.2006
Источник: www.Crime-research.ru
Автор: Алёна Шраго


child/74411.jpgУ XXI ст. широкого розвитку набула світова система Інтернет, так зване „світове павутиння”, яке є не тільки засобом зв’язку, а й невичерпним джерелом інформації, котрим можна користуватися через персональний комп’ютер вдома, за місцем роботи, в Інтернет-кафе. На сьогоднішній день Інтернет є найпотужнішим інформаційним ресурсом, за допомогою якого можна отримати будь-яку інформацію, в тому числі й аморального характеру.

Дослідженнями проблем web-порнографії займались І. Лисенко, фахівці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та зарубіжні аналітики Національного центру боротьби з викраданням і експлуатацією дітей (США), зокрема Мішель Коллінз. Нажаль, в науковій літературі не досить детально врегульовані проблемні аспекти web-порнографії та шляхи її подолання. Тому метою роботи є спроби пошуку адекватних юридичних механізмів, здатних врегулювати Інтернет-відносини і забезпечити їх всебічний розвиток та запобігти виникненню негативних аморальних явищ у національному сегменті Інтернет.

Одразу треба відзначити, що навіть серед фахівців існує радикально негативне ставлення до самої ідеї правового регулювання відносин, які виникають в Інтернеті. Так, прихильники „Декларації незалежності кіберпростору” Джона Барлоу вважають, що мережа Інтернет повинна залишитися „чистою” від законодавчого втручання, але реальність демонструє інше – масові порушення особистих та майнових прав, навіть злочинні дії, зводять нанівець твердження щодо доцільності виведення Інтернет-відносин за межі правового регулювання. Традиційні механізми захисту авторських прав в Інтернеті суперечать концепції свободи інформаційного простору. Крім того, однією з найактуальніших проблем, що виникає у світовій Мережі є запобігання розповсюдженню інформації, що має кримінальний зміст, поширенню порносайтів, сексуальної експлуатації дітей, торгівлі людьми тощо.

Основними нормативними актами в Україні, спрямованими на регулювання Інтернет-відносин, є Укази Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. та „Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави” від 10 квітня 2000 р. Певне значення для розвитку даних відносин мають також закони України „Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5 липня 1994 р., „Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р., „Про національну програму інформатизації” від 4 лютого 1998 р., а серед міжнародних актів можна навести Всесвітню (Женевську) конвенцію про авторське право (1952р.) та Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів (1971р.). Але жоден з них не містить механізмів запобігання кібер-злочинності.

Сучасне українське суспільство стає дедалі аморальнішим, а Інтернет при усіх його позитивних сторонах, містить і непередбачені проблеми. І найперша з них – діти і кіберпорно. Особлива небезпека цього явища полягає у тому, що зараз складаються умови, коли віртуальне середовище поступово перетворюється на повноцінний ринок збуту порнопродукції. Цей огидний злочин в останні часи набуває характеру епідемії. Більше половини сайтів у „Всесвітньому павутинні” присвячено жорсткому сексу, насильству та іншим злочинам. Безперечно всесвітня мережа Інтернет лідирує за кількістю розміщених у ній порнографічних матеріалів. Україна не є винятком. До речі, власне українських порносайтів майже не існує, вони переважно американського, німецького або російського походження. Наші вітчизняні користувачі поки що не зовсім просунуті споживачі, які найчастіше зіштовхуються зі спамом цього сорту. І проблема не в низькому рівні заможності „середніх українців”, а в тому, що небагато хто з них опанував таке досягнення цивілізації, як використання кредитної картки, бо більшість порносайтів є платними.

Оскільки проблема використання світової системи Інтернет як засобу експлуатації людей набула світового масштабу, постає питання:наскільки реальною є небезпека, на яку може наражатися дитина, користуючись Інтернетом? Думається, подібна небезпека є достатньо реальною. Діти, отримавши доступ до інформаційних ласощів, подорожуючи сайтами, спілкуючись у чатах та через ICQ, можуть вступити у дискусії з педофілами, порноділками, сутенерами, які використовують Інтернет для контактів, створення дошок оголошень, обміну інформацією, фотографіями. Через Інтернет майже можливо увійти в дім до дитини, познайомитись з нею і почати її спокушати. Ризик доволі великий, особливо для тих, хто використовує Інтернет дуже часто.

Отже, необмежені можливості Інтернет роблять його привабливим для задоволення інтересів, що не завжди носять правомірний характер і тому, в умовах сьогодення, однією з найактуальніших проблем є створення нормативної бази, яка б забезпечила нормальну діяльність користувачів Інтернет і мінімізувала рівень можливих правопорушень.

Представники Yahoo! зробили шокуючи заяву: на всесвітньо відомому порталі відкрився магазин, який торгує порнографією. В Інтернет-магазині представлені тисячі назв фільмів для дорослих: від еротики до жорсткого порно. Доступ до каталогу можна отримати через Yahoo Shopping або шляхом пошуку через слово „SEX” у вікні запиту. Порівняємо – якщо у пошуковій системі „Alta Vista” запросити слово „політика”, то знайдеться 5 мільйонів запитів, а якщо ж набрати слово „секс”, то результат видається справді вражаючий – 60 мільйонів посилань [1].

Сьогодні науковцями розроблено низку моделей захисту прав в Інтернет, а саме, створення окремої галузі законодавства, що стосувалась би виключно відносин, котрі виникають у зв’язку з його використанням. Її прихильники пропонують створити систему „кіберсудів” до компетенції яких можна було б віднести відповідні спори.

Чому ж так переймається світова громадськість на перший погляд суто моральною проблемою? Адже web-порноіндустрія приносить шалений прибуток. Вчені називають Інтернет-порнографію „кокаїном для нового покоління” і стверджують, що розвиток Інтернету призвів до появи нового психічного захворювання. Фахівці вважають, що зникнення порнографії дуже оздоровило б цю галузь комерції, проте піти на це не захоче, мабуть, ніхто, оскільки в короткостроковій перспективі надто багато комерційних Інтернет-підприємств програють, втративши суттєву статтю доходів.

Для пошуку виходу з ситуації, що склалася, Канадська асоціація провайдерів розробила Кодекс поведінки в Інтернеті в якості заходу, що дозволяє створити
систему саморегулювання і не допустити передачу сумнівних матеріалів. На нашу думку, подібний кодекс було б доречно прийняти і на Україні.

Використання системи Інтернет для розповсюдження порнографії призводить до появи нових способів боротьби з правопорушниками. Чи можливо вистежити через Інтернет користувачів порносайтів? Виявляється, що механізми, які дозволяють дізнатися, саме з якого комп’ютера найчастіше походять подібні сайти, не такі вже й складні, але ще не досконалі. Наприклад, провайдером на кожного користувача може заводитися рахунок та реєстраційний запис (account), схожий на банківський.

Рахунок містить ім’я і таємний пароль користувача, а назва рахунку вважається ідентифікатором користувача (user ID) або реєстраційним ім’ям. Отже, інформація спочатку спрямовується до провайдера, а від нього – до індивідуальних користувачів. Це дозволяє відшукати конкретний комп’ютер, на який надходила інформація з порносайту. Але розповсюдженість вірусів, які заразивши комп’ютер, з’єднуються з порносайтами, ставлять їх як стартові сторінки броузера, створюють ситуацію, коли броузер зберігає „заборонені” (як, утім, і будь-які інші) зображення на жорсткому диску. Вони зводять нанівець захисні функції, перетворюючи власника комп’ютера на об’єкт інтересу правоохоронців. І саме ця обставина ставить під сумнів сам механізм вистеження злочинців у подібний спосіб.

Думається, що доцільним було б дозволити провайдерам ініціювати питання про зняття сайту за наявності на ньому відповідних фактів щодо його неправомірності, а прийняття остаточного рішення покласти на судові органи.

Стрімкий розвиток сучасних технологій ставить перед правоохоронцями все нові проблеми, пов’язані з практикою анонімних передплатників. Будь-який користувач може присвоїти собі відповідне ім’я і вказати інформаційний маршрут з однієї країни в іншу з поверненням у свою країну. В цьому випадку визначити місце, з якого був направлений перший сигнал, практично не можливо. Крім того, високими темпами розробляються дешеві та зручні в застосуванні кодовані комп’ютерні програми, які найчастіше використовують особи, що займаються бізнесом web-порнографії. Декодування ж файлів виявляється дуже складною справою для правоохоронних органів, а необхідної кількості висококваліфікованих фахівців, здатних на активну боротьбу з цим явищем, нажаль, на цей час недостатньо.

Як вихід з даної ситуації, на наше думку, слід перейняти досвід інших країн і прийняти закони, які забороняють власникам порносайтів давати подібним сайтам назви, співзвучні з доменами популярних Інтернет-ресурсів, оскільки припустившись помилки-описки в наборі адреси, користувач раптово отримував зовсім інший ресурс. Так, замість сайта „телепузиків” ( Teletubbies.com) ще зовсім недавно з’являвся на екрані порносайт Teltubbies.com. Засобом боротьби з поширенням порнографічних матеріалів бачиться також більш тісне координування своїх зусиль правоохоронців різних країн у даній галузі. Ефективним може виявитися і укладання двосторонніх та багатосторонніх договорів та інших домовленостей.
...

Добавить комментарий
Всего 0 комментариев


Copyright © 2001–2008 Computer Crime Research Center

CCRC logo
Рассылка новостей


Rambler's Top100